25 листопада у Києві кілька тисяч футбольних фанів пройшлися центром міста з вимогою звільнити з в'язниці Дмитра та Сергія Павличенків, засуджених за вбивство судді Шевченківського райсуду Сергія Зубкова.
Зубкова знайшли мертвим у під'їзді свого будинку торік у березні. За два місяці міліціонери затримали киянина Дмитра Павличенка і його сина Сергія. Їх звинуватили у вбивстві, мотивом назвали помсту родини судді за вердикт про виселення сім'ї з квартири. Павличенкам оголосили вирок. Дмитро отримав довічне ув'язнення. Син — 13 років. 14 грудня справу перегляне Апеляційний суд Києва. До його вироку Павличенки сидять у Лук'янівському ізоляторі.
Насправді резонансних справ в Україні не так вже і багато. Це ув'язнене керівництво організації "Патріоти України", Віталій Запорожець, "ніженські робінгуди" та Павличенки. Я так розумію, що організатори акції погано ставляться до націоналістів і тому не цікавляться долею ув'язнених "патріотівців". Щодо Запорожця й так було багато шуму, крім того він вже засуджений і та справа беззаперечна. Тому організатори вирішили займатися Павличенками, оскільки позиціонують їх як жертв суддівського свавілля і таких, які не мають жодної політичної орієнтації.
Як на мене, акція була організована непогано, плюс завчасна розкрутка заходу і ця робота принесла свої плоди. Саме тому вона і зібрала стільки людей. Єдине що, на мій погляд, вони, виходячи зі своєї позиції, представляли Павличенків як жертв свавілля.
Однак, якщо Павличенки — просто жертви свавілля, як їх і позиціонували, то мене вони не цікавлять. Якщо вони справді вбили цього суддю, то цікавлять мене і багатьох інших людей, які належать до мого кола, і ми готові добиватися їхнього звільнення. Позиція полягає в тому, що просто свавілля в країні дуже багато. Безумовно, потрібно взагалі боротися проти цієї системи, проти суддівського чи міліцейського "бєспрєдєлу". А кожну окрему людину дуже важко витягувати з-за ґрат. Але якщо ці люди здійснили вчинок і помстилися неправедному судді, то їх треба підносити і робити з них героїв. Тоді цей приклад гідний наслідування і саме на таких прикладах має виховуватися суспільство. Мені здається, що помилково позиціювати їх як звичайних жертв. Їх треба позиціювати як народних месників.
Крім того, подібні акції аж ніяк не можуть змінити стан у судовій чи правоохороній системі загалом. Адже щось змінити може тільки реальна боротьба, зокрема, і з суддівським, міліцейським чи взагалі державним свавіллям. А боротьба є ефективною лише тоді, коли вона завдає ті чи інші збитки ворогу. Якщо це просто демонстративна акція, то вона ні до чого не призводить. Дуже добре, що ця акція щодо Павличенків відбулася. Але треба розуміти, що максимум, що вона може зробити — це надихнути кількох учасників і пару журналістів.
Міліція подивилася, що три тисячі футбольних фанатів не розбили жодної вітрини, не кинули жодного каменя, і зробила висновки, що з цими людьми можна не рахуватися, на них можна не зважати. Три тисячі футбольних фанів у будь-якому європейському місті — це цілий день бійок з міліцією та погромів. Це не закид до організаторів акції, бо, слава Богу, їм хоч щось вдалося. Це закид більше до себе, бо ми всі, все наше українське суспільство, на жаль, ще дійсно не зовсім доросли до Європи. Але, дай Бог, ще доростемо.
Проте ця акція є досить масовою, якщо порівнювати з різноманітними політичними акціями останніх часів. Адже у політиків цими речами займаються нездібні люди. Все це доручається партійним штабам, в яких основне завдання — засвоєння бюджету. А тут займалися люди, які вкорінені у середовище, знайомі з ним і використали це середовище більш-менш організовано, правильно розпорядилися наявними коштами. Це показує, що справді можна організовувати такого роду акції доти, доки вони не сильно заважають начальству.
3 
1
Коментарі
24