Минулого четверга Андрій Старостін відкрив очі й перше, що зробив, — попросив пити. Його мати, Iрина Старостіна, 33 роки, якраз передавала синові в реанімаційне відділення ліки та їжу — перетертий на блендері супчик та бульйон. Мати спершу не повірила чи не зрозуміла, коли медсестра сказала їй, що малий просить пити.
— Як — просить? — перепитала Ірина.
— Ну а як люди просять? Сказав: "Хочу пити!" — відповіла медсестра.
Ірина на радощах розридалася. По-перше — син вийшов із коми. По-друге — може говорити.
Андрія Старостіна тролейбус 18-го маршруту збив на перехресті вулиць Осиповського та Вишгородської (Куренівка). Того дня, 19 вересня, він повертався зі школи. Біда сталася на пішохідному переході. Сім днів малий був десь між двома світами, каже мати. Окрім сильних травм голови, у хлопчика були численні внутрішні кровотечі. Про те, якими можуть бути для дитячого організму наслідки аварії, лікарі говорити не хотіли — вони рятували життя. У дитини тріщина черепа, забиття головного мозку, надрив селезінки, травмована внаслідок удару ліва легеня. Зараз хлопчик лежить в Інституті нейрохірургії на Мануїльського (Лук"янівка).
З Іриною кореспонденти "ГПУ" зустрілися у п"ятницю біля лікарні. До Андрія, який лежить у реанімаційному відділенні на третьому поверсі, нікого не пускають. Усе необхідне — ліки та їжу — мати передає медсестрі.
— Сьогодні, крім перетертих супів, передала вже синові парові котлети. Андрія зараз годують через зонд, — каже Ірина.
Вона бачила сина лише одного разу, протягом п"яти хвилин. Дозволили того дня, коли малий уперше відкрив очі.
— Я увійшла до палати, а Андрійко відразу ж почав хникати, розхвилювався. Я йому кажу: лежи тихенько, бо мене до тебе не пускатимуть. А він відповідає: "Мама, я тихенько, тихенько!" — Ірина нервово мне пальці. — Заспокоювала Андрійка як лиш могла. Він улітку зацікавився історією України, багато читав про козаків. Тому й сказала: "Ти уяви себе пораненим на війні козаком. То мусиш тепер триматися".
Малого вразило таке порівняння, каже Ірина Старостіна.
У палаті хлопчик лежить прив"язаний до ліжка. Лікарям довелося зафіксувати Андрієві руки, ноги, голову та грудну клітку. Медики пояснюють: категорично не можна рухатися, а він уві сні кричить, постійно намагається підняти голову. Таке враження, що малому Старостіну сниться, що він від чогось утікає.
Родина живе за два квартали від школи
— Коли дозволять бути із сином, пообіцяла, що чухатиму йому спинку, аби не так боліло. Він у нас дуже ласкавий, — пригадує мама. Час від часу Ірина називає сина по-домашньому ніжно — Андрончиком.
Андрій Старостін здібний до іноземних мов. Цього року він пішов навчатися до спецшколи N16 — з поглибленим вивченням англійської. Займається в музичній школі, вчиться грати на фортепіано. Вдома читав дитячі книжки та енциклопедії. Мама за освітою музикант, працює в Святопокровській церкві на Пріорці, там співає в хорі. Батько Андрій — журналіст. У родині є ще одна дитина — дворічна Маша. Влітку сімейство завело для дітей руде кошеня.
— Назвали його Діною, бо думали, що дівчинка. Днями виявилося: хлопчик. Тому тепер кота кличуть Діном. Андрій ще не знає про це, — каже Ірина.
Хлопчика до школи весь час водила мама або її подруга з донькою. З цього року він почав ходити до школи самостійно. 19 вересня вперше пішов у школу з мобільником — мати віддала йому свій "Алкатель". Син жодного разу не зателефонував із нього. Не встиг.
— А в мене нічого навіть не йойкнуло, — пригадує вівторок 19 вересня Ірина. — А ні, чекайте. Напередодні мені наснилася покійна бабця. Завжди приходила у снах нарядною, в білій хустинці. А тут приснилась якась стара, зморщена.
Про біду Ірині сказала подруга — подзвонила о другій дня. Мати похапцем одягла малу і разом із нею побігла на перехрестя. Родина живе за два квартали від школи. На асфальті біля бордюру помітила рушник. Ним хтось прикрив пляму крові. На очах у Ірини кілька разів приходила до тями і знову непритомніла водій тролейбуса — на вигляд 50-річна жінка.
— На місці видно: Андрій устиг тільки крок зробити на переході, — каже Ірина. До жінки підійшов свідок-старшокласник із 16-ї школи і сказав: син ішов на "зелений". Він не винен.
У лікарні Ірині віддали шкільний рюкзак малого. Від удару широкі міцні лямки розірвало, як паперові. Мама вважає: наплечник урятував дитині життя, бо прийняв на себе основний удар.
— Напевне, ще рано говорити про стан Андрійка. Невідомо, як буде далі, — міркує Ірина. — У нас удома є багато його літніх фотографій, але можна, я вам не даватиму їх? Іще боюся.
У четвер, за кілька днів до трагедії, Ірину та інших батьків, які поверталися зі шкільних зборів, на тому ж перехресті ледве не збила маршрутка. Того ж дня мати сказала синові, аби він дуже обережно переходив дорогу на Осиповського.
Поки Ірина розмовляла з "ГПУ", біля Інституту нейрохірургії з"явився приємний сивуватий чоловік — дитячий нейрохірург Георгій Кеворков.
— У понеділок переведемо Андрія з реанімації, — тільки й сказав медик, прямуючи до лікарні.
Родина щодня витрачає на ліки великі гроші. Одна ампула антибіотика в аптеці коштує 120 грн. Їх треба було шість на день. Зараз потрібні інші ліки. Гроші збирають у школі. Ініціативні кияни описали біду Старостіних в Інтернеті, й городяни допомагають сім"ї грошима.
— Знаєте, у мене враження, що весь світ нам допомагає. Зі мною зустрічаються мами з дітьми, незнайомі. Призначають зустрічі, передають гроші: хто 20, хто сто гривень. Один чоловік передав сто доларів. Я всім дуже вдячна, — плаче мама. — Напевне, мій Андрій ще багатьом потрібний.
Жінка й не думала просити "ГПУ", аби ми вказали номер її телефону. Ми запропонували самі.
— Це не мені гроші потрібні, і не на капризи. Треба дитину врятувати. За допомогу буду тільки вдячна.
Телефон Ірини Старостіної
8 050 385 63 97.
Читайте також статтю: Андрія Старостіна повернули з того світу
2 
7644
Коментарі