14 червня 1919 року українського живописця Олександра Мурашка застрелили в потилицю. Радянська преса охрестила це вбивством з метою пограбування, а іменем вбивці наприкінці 60-их назвали одну з київських вулиць.
За місяць до трагедії, ймовірно 14 квітня, Олександр Мурашко був заарештований ЧК і в одному з кабінетів побачив допит Михайла Бойчука.
За кілька днів до вбивства Бойчук навідався до садиби Мурашків – тоді вони проживали на Багговутівській, 25 на Лук'янівці. Художники довго сперечалися: Олександр заїкався, а Михайло подеколи зривався на крик. Мурашко вийшов з кімнати увесь червоний і, за спогадами дружини Маргарити, "видно чимось розстроєний". Бойчук прожогом вибіг з будинку, залишивши на столі загорнуті в папір довгі три цвяхи. Ці цвяхи не на жарт налякали сім'ю Мурашків.
Наступного дня Бойчук так само стрімко повернувся і, вибачившись, що загубив цвяхи для підрамника, схопив свій згорток і втік.
14 червня, у день смерті, художник о другій ночі разом з дружиною повертався з гостей додому. Дорогу їм перегородили троє солдатів. Мурашко не злякався – його перепустка "Всеіздата" дозволяла ходити після комендантської години. Однак патруль, перевіривши документи, сказав, що той заарештований і йде під суд. Цінні речі наказали віддати дружині - не взяли ні золотої булавки, ні годинника, ні запонок.
Солдати повели Мурашка на розстріл у поле, не в ЧК, тож художник кинувся тікати. Він вирішив добігти до відомої йому канави, що утворювала під парканом щілину, в яку він міг би пролізти і сховатися в садку. Але щойно він заліз у цю яму-канаву, як його піджак за щось зачепився, і Мурашко застряг. Оскільки спускався ногами, то голова його залишилася по цей бік, а тулуб і ноги були в саду…
Про ту подію писав його товариш, мистецтвознавець Георгій Лукомський: "У ЧК був неабиякий сумбур. Відбулося багато "помилок" через поспішність і невпевненість у владі. І ось те, що спіткало бідолашного Мурашка, - безсумнівно, одна з таких помилок".
22 червня накриту червоною китайкою труну Мурашка несли на цвинтар студенти і викладачі Української академії мистецтв. Цей день повторює сюжет дипломної роботи художника – "Похорони кошового".
Тодішня ж преса написала, що він "був пограбований і забитий бандитами" - попри той факт, що все цінне лишилось у вдови. Натомість Лукомський і художник Микола Прахов були впевнені в політичних мотивах вбивства, однак підозрювали діаметрально протилежні політичні сили.
Маргарита продовжувала пошуки вбивць свого чоловіка, писала листи, ходила на допити в ЧК, переконувала їх порушити кримінальну справу. За розслідування взявся "молодий, симпатичний" слідчий. Вбивцею, за його словами, був матрос Андрій Полупанов - перший радянський військовий комендант Києва. У 1957 році на його честь назвали вулицю Ярославів Вал.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бідних – безкоштовно, багатих – по 12 рублів – як перша українська художниця навчала дітей
Слідчий відмовився вести справу далі, адже до вбивства причетні високі кола. Маргариті він порадив облишити пошуки: "Чоловіка Ви все одно не воскресите, а собі можете наробити великих неприємностей...".
Поховали Олександра Мурашка на Лук'янівському цвинтарі. Ділянка його садиби на Багговутівській належить кабельному заводу, а сімейний маєток на Житомирській зараз знаходиться на балансі держави в аварійному стані.
28 листопада 1970 року вбили українську художницю Аллу Горську. 30 листопада її чоловік Віктор Зарецький виїхав до Василькова. Попросив у міліції відкрити будинок. Двері відкрили лише наступного дня, сказали, що запізно звернувся. У підвалі знайшли тіло Горської.
Значну кількість фактів взято з праць дослідниці життя і творчості Олександра Мурашка Дар'ї Добріян.
4 
7644
Коментарі
1