Ексклюзиви
Четвер, 08 травня 2008 07:05

Невістка Щербицького прийшла на могилу свекра з червоними гвоздиками

Минулої неділі в Україні почався поминальний тиждень. 4 травня на Байковому кладовищі в Києві навпроти могили композитора Михайла Вериківського двоє музик на скрипці та баяні грають мелодію "Пісні про рушник". За 100 м чоловік у картатій сорочці витирає ганчіркою пам"ятник поету Андрієві Малишку. Миє щіткою білу мармурову могильну плиту.

— Це син поетеси Любові Забашти — Ігор. Він інженер-конструктор. Андрій Самійлович йому вітчимом був, — каже про чоловіка Галина Забашта.

Вона кладе біля пам"ятника дві крашанки і паску. Запалює свічку.

До могили підходить неголений чоловік у спортивних штанях і шкірянці.

— Я за ваших родних Богу помолюся і яйця візьму, — стає на могильну плиту брудними черевиками. Бере дві крашанки й ховає у праву кишеню. З лівої сиплються обгортки цукерок. — Великі люди тут покояться.

Забашти кивають головами. Ідуть доріжкою до могили композитора Платона Майбороди.

Недалеко від нього спочиває Володимир Щербицький, останній керівник комуністичної України. Біля його портрета образок Божої Матері. Невістка Щербицького — Олена Юріївна — виймає з пакета писанку і цукерки. Кладе червоні гвоздики.

— Я — онук Щербицького, — каже 17-річний Юрій Щербицький. Він навчається на першому курсі факультету соціології університету ім. Тараса Шевченка. — Мама, казать, де ти работаєш?

— Ну кажи, я ж не в дурдомі працюю, — промовляє ставна білявка у сонцезахисних окулярах. — Хоча часом це справді дурдом.

Олена Юріївна сьомий рік працює у відділі протоколу і церемоніалу Секретаріату президента.

Ідуть до могили Валерія Щербицького, сина першого секретаря ЦК КПУ. Вона розташована у глибині цвинтаря. Щербицький-молодший помер 22 січня 1991-го — через 11 місяців після батька.

— Юрі півроку було, — каже Олена і запалює цигарку. — З Валерієм ми три з половиною роки прожили.

Центральна алея Байкового завдовжки 250 м. Обабіч поховані діячі культури, народні артисти, політики, лікарі. Доріжкою проїжджають два чорні джипи. Зупиняються біля високого пам"ятника екс-міністрові транспорту Георгієві Кірпі та колонади на могилі футбольного тренера Валерія Лобановського. На плиті Валерія Васильовича кілька гвоздик і вінок із жовтих кульбаб.

На високому джипі під"їжджає співачка 36-річна Тетяна Недєльська. За кермом її брат Володимир. Ідуть до могили Олександра Бондаренка. Недєльська хреститься, кладе кілька червоних гвоздик у вазу.

— Це друг нашої сім"ї, — пояснює російською. — Зараз до Юрія Кравченка (колишній міністр внутрішніх справ. — "ГПУ") поїдемо. Я вже казала братові, що треба частіше приїжджати. Дуже багато друзів уже тут. А чоловік удома залишився, — каже про акордеоніста і народного депутата від Партії регіонів Яна Табачника. Родичі співачки поховані у Запоріжжі.

Аліса Соколовська витирає пам"ятник батька Бориса Шарварка. Народний артист і режисер помер 2002-го.

— Це мій син, на честь діда названий, — каже про 21-річного хлопця.

— О, Борисе Георгійовичу! Друже мій! — підходить чоловік у чорному костюмі і складає руки на грудях. — Мене звати Ян Чорний. Я — заслужений артист, але зараз не працюю — зуби посипалися. А скільки ми концертів із Шарварком відспівали. Коли фестиваль "Кримські зорі" відкривали, я з мікрофоном пішов через поле стадіону. А Борис Георгійович як покриє матом… Він хватку мав, ругав усіх. Але я до нього прикипів, у кожен концерт просився.

— А я ніяк не доб"юся бодай пам"ятний вечір організувати, — каже Аліса Соколовська.

94-річна Єлизавета Давидова прийшла до свого чоловіка Михайла та сина Владислава:

— Муж директором был в Караганде, на Кузбассе и Донбассе. Прожили вместе 50 лет.

Каже, що цього року йому виповнилося б 100 років. Син  понад 20 років пропрацював у Донецьку під землею.

— У 1987-му вийшов із шахти і помер, — витирає сльози.


Байкове кладовище в Києві засноване 1834 року. Воно одне з найстаріших у місті. Його площа — 72,47 га. Спершу там окремо ховали людей православної, лютеранської і католицької віри. Потім цвинтар розділили й розширили. Виникло два Байкових — "Старе" ліворуч від дороги і "Нове", де ховають із 1980-го. Ця територія розбита на 51 сектор.

— Кладовище стало елітним ще з моменту його заснування багатим чоловіком по фамілії Байков, — розповідає директор Андрій Юхимчук, 53 роки. — Воно було, є й буде основним кладовищем у місті. Тут поховано багато відомих людей.

У вівторок, 6 травня, вул. Байкова, що розділяє "стару" й "нову" частини, перекрита жовтими дорожніми фішками, поряд — два працівники ДАІ. Біля центрального входу на  кладовище стоять з десяток авто. До воріт заїжджає "Тойота-Камрі". За нею рухається колона із дорогих автомобілів, дві машини таксі.

— Куди їдуть ці машини, їх же раніше не пускали?! — дивується Лідія Василівна, 63 роки. — Через них люди із поминальним обідом пройти не можуть.

Біля нагробка колишньому лідеру Народного руху В"ячеславові Чорноволу стоять три букети і горщик, в якому росте чорнобривець.

— Царство йому небесне, вічна пам"ять, — 63-річна Надія Сілівончик ставить у вазу гілочку бузку, тричі хреститься. Кладе жменю шоколадних цукерок та печива. — Він мені дуже подобався як людина, — веде далі. — Завжди зупиняюся тут. Потім іду на могилку своєї хресної матері та до родичів. Вони поховані в середині кладовища.

До пам"ятника актору Леонідові Бикову ведуть вісім східців. По обидва боки — клумби з конваліями. Могильна плита, завширшки 4 м, закладена живими квітами — гвоздиками, трояндами, тюльпанами. Із гвоздиками підходить 59-річна Галина Трач із Кам"янця-Подільського на Хмельниччині. Тричі хреститься, молиться кілька хвилин. Потім складає квіти, протирає хустинкою могильну плиту.

— Я 10 квітня тут зустріла його дочку Мар"яну, — каже жінка. — 11 квітня була річниця його смерті, вона тут прибирала все. Дочка дуже схожа на нього. Ми з нею проговорили дві години про батька.

Через кілька могил у цьому ж ряду поховані дисиденти Олекса Тихий, Юрій Литвин та Василь Стус. На їхніх могилах вкопані однакові хрести із сірого каменю. Могильної дошки нема, замість неї земляні насипи, що виступають із основного ряду.

На могилу 5-разової олімпійської чемпіонки зі спортивної гімнастики Поліни Астахової прийшли свати Анатолій Смертельний, 70 років, та його на два роки молодша дружина Ніна. На столику стоїть коньяк, у лоточку нарізані сир, ковбаса, шинка, яблуко, цілий апельсин.

— Сьогодні поминаємо Поліночку, а завтра поїдемо в Берковці. Там похована її дочка — дружина мого сина Юрія, — каже Анатолій Федотович. — Син тут теж був, але поїхав, бо в нього робочий день. Онук приходив. Ми ще трохи посидимо.

Зараз ви читаєте новину «Невістка Щербицького прийшла на могилу свекра з червоними гвоздиками». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 3442
Голосування Якими правами слід наділити жителів Києва без прописки?
  • Безкоштовною медичною допомогою, можливістю безкоштовного навчання дітей у школах та виховання в дитсадках
  • Голосуванням за муніципальну владу
  • Участю в голосуванні щодо перейменувань вулиць і зелених зон, зведення будівель та споруд
  • Громадяни мають вирішувати долю того населеного пункту, де вони прописані
  • Залишити без змін
  • Свій варіант напишіть у коментарях
Переглянути
Погода