Старший дільничний інспектор Оболонського району Леонід Філоненко, 40 років, провів минулу суботу в парку на Нивках — вихідними тут збираються нумізмати й філателісти. Ходив майже чотири години, шукав боснійську монету. Зрештою купив динар за 20 грн. Леонід Філоненко з 12 років збирає старовинні й пам"ятні металеві знаки різних країн світу. Має гроші з усієї Європи, ювілейні монети СРСР. У його колекції півтисячі монет і 300 купюр.
— Шкода, альбоми вдома лишилися. Сьогодні їздив до лікарні, бо вночі на моїй дільниці біля Московського мосту побили чоловіка. Не мав часу заскочити за монетами, а то б усі показав вам, — такою фразою зустрічає міліціонер "ГПУ".
Першу монету 12-річний Леонід знайшов, копаючи картоплю в городі у рідному містечку Олевськ (Житомирська обл). Це була копійка 1923 року. Приніс її до школи, показував однокласникам. На перерві директор викликав Леоніда в кабінет. Виявилося, він давно займався нумізматикою, мав велику колекцію. Педагог не став відбирати знахідку в підлітка. Навпаки — розповів, наскільки гроші цікаві. Відтоді Леонід Філоненко цікавиться нумізматикою. Сусіди, здебільшого старі люди, дарували йому царські монети, які колись ховали на чорний день. Деякими він обмінювався з директором.
— У 15 років допомагав на городі сусідам і відкопав срібну копійку 1910-го. Узяв батькові інструменти, просверлив дірочку й більше року носив на шиї, як талісман, — показує на груди пан Леонід. — Тоді навіть здавалося, що копійчина щастя приносить.
У землі Олевська Леонід знаходив не тільки гроші. Донині в окремій коробці зберігає патрони 17-го року, гільзи й штики. Їх міліціонер не колекціонує, але викинути, каже, рука не піднімається.
Усі українські ювілейні монети трохи недороблені
Після закінчення школи Леонід Філоненко вступив на історичний факультет педінституту ім. Драгоманова. Наука давалася легко. Час від часу однокурсники зверталися до хлопця по допомогу. Знаючи про його захоплення, віддячували закордонними монетами.
— В інституті у мене наче друге дихання відкрилося на нумізматику. Я їздив на заробітки до Болгарії, Румунії, по всьому СРСР. Намагався з кожної поїздки привезти новий експонат. На першому курсі друг подарував мені родзинку колекції — купюру 1942 року. Вона була видрукувана в Рівному. Німці там мали монетний двір. Таких грошей у світі небагато, тому вона й цінна. На ній намальована жінка, яка тримає маленьку доньку в кумедній хусточці. З одного боку напис німецькою, з другого — українською. Я її взагалі ніколи нікому не показував, — зізнається міліціонер.
Закінчивши інститут, почав працювати у МВС — на подорожі не вистачало грошей, та й часу бракувало. Проте нумізматикою захоплюється й дотепер. Колекцію поповнює, купуючи монети на ринку. Щось дарують друзі.
— Зібрав майже всі українські ювілейні монети, — махає рукою Леонід Васильович. — Радянські — цікавіші. Українських мало, всього 30 штук. Усі вони трохи недороблені. Найкрасивіша — на честь ювілею Київського політеху. Нещодавно про мене був сюжет по телебаченню. Наступного дня до кабінету зайшов директор одного київського науково-дослідного інституту. Поклав на стіл 10 монет. Каже: "Беріть, вони вам потрібніші".
Під час розмови до маленького кабінету забігає молода жінка в рожевій балоновій куртці. Бачить незнайомих, вибачається, йде до дверей.
— Я тобі передзвоню, не хвилюйся, — каже Леонід. Потім пояснює: — Це дружина друга, підполковника спецназу. Переживає за чоловіка.
Удруге розмову перериває телефонний дзвінок. Леонід Філоненко відповідає, що зайнятий.
— Жителі не вгамовуються. У них завжди щось трапляється. Рік тому пенсіонерка Надія Дмитрівна подзвонила — скаржилася на сусідів. Бабі вже 76 років, а вони за стіною музику голосно слухали, кричали. Це було на вулиці Героїв Дніпра. Я поїхав, поговорив із сусідами. Пояснив — людина стара, їй спокій потрібен. Сусіди — нормальні люди, конфлікт вичерпано. Надія Дмитрівна мені подякувала, подарувала срібний німецький медальйон діаметром вісім сантиметрів. Там Ісус зображений, а з другого боку — Діва Марія, — розповідає міліціонер, малюючи в повітрі вказівним пальцем коло.
А друзі на день народження подарували дві гривні з чистого золота. Монета була в коробочці з намальованою ігуаною.
— Ви тільки не подумайте, що я багатій. У мене зарплата — тисяча гривень. Може, моя колекція й має якусь цінність — не знаю, але напевне невелику. Ще за радянських часів купив 100 марок, тоді курс був один до одного. Але зараз вони вже вийшли з обігу. Мав ще десять купюр по два долари. Їх вважають щасливою купюрою. Зараз лишилася одна "двушка" 1963 року, купив її ще за десять рублів. Решту роздав друзям — на щастя, — посміхається Леонід.
У нього є 16-річний син Борис. Хлопець колекціонує марки. Назбирав чотири альбоми. Лариса Філоненко, 37 років, не заперечує проти хобі чоловіка й сина. Борисові дає гроші на нові марки. А Леонідові дарує на свята монети. Чоловік упевнений, що це вона була ініціатором, аби йому подарували золоті дві гривні.
— За фахом моя дружина — психолог. Вона єдина в сім"ї нічого не колекціонує, а займається наукою.
Дільничний не продав жодної монети. Але купує часто. На Нивки намагається їздити якомога частіше.
— Такі ринки є на Куренівці й Андріївському узвозі, але на Нивках — найкращий. Там люди збираються заради інтересу, а не виторгу. Знають одне одного багато років. Коли щось нове з"являється — відразу дзвонять, — пояснює колекціонер.
Розповідь міліціонера знову обриває телефон. Леонідові треба їхати. У вівторок на Оболонському проспекті невідомі виламали двері у квартирі й викрали сейф зі зброєю та оптикою. Міліціонер має опитати мешканців будинку.
3 
7644
Коментарі