"Невже ти теж зібралася на мітинг? Значить, ти за ЄС? – запитує в листі минулого листопада друг із Молдови. Ми познайомилися в Кишиневі 2012 року на тренуванні збірної України. Тоді наша команда вже без Олега Блохіна, але ще не з Михайлом Фоменком, зіграла по нулях із молдаванами. – У Молдові люди теж мітингували, але проти ЄС.
А в результаті підписали "за". А у вас – навпаки: мітингували "за", але не підписали. Я – проти ЄС. Європа, звичайно, красива, але хорошого життя там не буде", – застерігає Сергій.
Він об"їздив майже півсвіту. Був у ПАР, Ісландії, на Фарерських островах, у Таджикистані, Узбекистані, Індонезії, Індії, Гонконгу, багатьох країнах Європи.
Відповідаю, що Майдан – це боротьба за зміни і краще життя, а не тільки за синій прапор із жовтими зірочками.
"У нас була подібна ситуація 2011 року. Люди виходили на площу, захоплювали парламент. А все закінчилося тим, що країна була три роки без президента, а також у хаосі й застої. У всій цій грі є тільки інтереси вищестоящих людей, і все".
Після обміну новорічними привітаннями, останній e-mail із Кишинева прийшов у лютому. За цей час на Грушевського літали коктейлі Молотова, кидали гранати, стріляли, палили шини й оплакували загиблих.
"Якщо ваша війна зайде надто вже далеко, то можеш приїжджати до Молдови. Я сховаю тебе від ворогів", – написав Сергій.
Навряд чи до такого дійде, але знову поїхати в Кишинів я не проти. Так само хотілося б побувати у США та Польщі, де живуть мої численні родичі. Вони активно підтримують Майдан, влаштовують у своїх містах акції, ходять у синьо-жовтих шарфиках і співають українських пісень. До себе поки що ніхто не кличе.
2 
1
Коментарі