Коли Україну охопив ленінопад, більшість моїх друзів у Facebook постили світлини зруйнованих пам'ятників. Підписували їх: "Круто! Це мій рідний Чернігів!", "Слава Богу, что мой родной город начал очищаться от камуняцкого мракобесия", "Это символ кровавого террора! Не место памятникам тирану в стране, которая борется за свою независимость", або "Нарешті збулась моя мрія".
Я виклала на своїй сторінці картинку із сумним чоловіком і підписом "Це відчуття, коли хочеш знести пам'ятник Леніну, але живеш у Львові". Те саме можна сказати про мій рідний Тернопіль.
Телефоную до тата і питаю, чи був у нас Ленін.
– Аякже. Стояв там, де зараз пам'ятник Данилу Галицькому. 1990-го на міській раді його вирішили знести. Прийшли багато людей, приїхав кран і скинув Леніна. Вже не пам'ятаю, куди його вивезли. Так треба і зараз робити, а не самовільно розбивати пам'ятники. По телевізору показували, що у східних областях люди сваряться і б'ються через Леніна. Так не має бути.
Питаю, яким Володимира Ілліча пам'ятає мама. Вона на 10 років молодша за тата.
– Маленький і кучерявий Володя Ульянов був намальований на першій сторінці "Букваря". У старших класах його вже зображали старим і лисим. Не любила його фразу: "Вчитися, вчитися і ще раз вчитися". Я була не дуже гарною ученицею, – сміється мама. – Пам'ятника толком не пам'ятаю. Здається, стояв на високому постаменті з витягнутою вперед правою рукою.
Я вперше побачила Леніна в Києві. Довго не могла зрозуміти, що він робить у центрі столиці. Потім знайшла пояснення – американські та європейські туристи дуже люблять його фотографувати.
Коли пам'ятник знесли, я була на Майдані. "Свободівець" Андрій Іллєнко приніс "шматок Леніна" на сцену і тріумфально показав людям.
Подумала, що демонтувати цей пам'ятник потрібно було ще 22 роки тому. І не тільки в Києві, а по всій Україні. Як це зробили тернополяни. Тепер у моїх друзів були б інші мрії.
1 
1
Коментарі
2