4 лютого 1942 року в захопленому німцями Львові вперше поставили п'єсу драматурга Костянтина Гупала "Тріумф прокурора Дальського". Розповідала про трагедію українського народу під комуністичним режимом та ГУЛАГ.
Напередодні автор запропонував п'єсу художньому керівникові театру, режисеру Володимиру Блавацькому, який і займався постановкою. Сам Гупало належав до угруповування ОУН-М та разом з іншими мельниківцями перебував у Києві. 17 січня він повідомив Блавацького, що до Львова його не пускає німецька поліція, та надіслав деякі правки до п'єси.
Історик Ганна Черкаська зазначає, що німці орієнтували театри лише на розважальний репертуар та не терпіли політичного чи ідеологічного спрямування, чого було вдосталь у п'єсі. Героїня Поліна висловлювала думку, що в Україні завжди знайдеться місце для могили будь-якого окупанта.
Урешті німці заборонили п'єсу, а за 5 діб після вистави заарештували Гупала разом з іншими мельниківцями в будинку Спілки письменників на Трьохсвятительскій вул. Києва. Його звинуватили в тому, що п'єса приховано засуджує німців за їхню поведінку в Україні. Незабаром його розстріляють.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Йосип Гірняк уперше поставив "Гамлета" українською
Пізніше вчений та драматург Григорій Лужницький поставить у Львові сатиричний твір "Тріумф прокурора Лужницького". За сюжетом, над Блавацьким проводили літературний суд. "Прокурори" просили визнати його винним за постановку "бездарної, непатріотичної, неправдивої та нелогічної п'єси" та призначити найвищу міру покарання. Під час слухань актори-присяжні визначали, чи була п'єса актуальною, чи мала гідних героїв, чи правильно зображала радянський побут, чи мала державницьку ідею тощо. Урешті на всі питання присяжні відповідали схвально, а Блавацького звільняли від покарання.
Сам же художній керівник театру не знімав виставу "Тріумф прокурора Дальського" з репертуару до 1944 року. Часто артисти виїздили на гастролі в села та перевдягалися у костюми чекістів. Натрапляли на німецькі патрулі та навіть на повстанців ОУН-УПА, але їм усе вдавалося пояснити та залишитись цілими.
1941 року в Києві письменниця та діячка ОУН-М Олена Теліга організувала Спілку українських письменників. Відкрила пункт харчування для соратників, співпрацювала з редакцією "Українського слова". Вона видавала тижневик літератури і мистецтва "Літаври".
Після погіршення відносин націоналістів з німецькими окупантами та арешту редакції "Українського слова" Теліга не брала до уваги постанов німецької влади. 7 лютого 1942-го почалися арешти, вона знала, що ризикує, але тікати з Києва не хотіла. Письменниця розуміла, що може бути розстріляна, а разом з нею і її чоловік Михайло. Під час арешту, 9 лютого, він назвався письменником, щоб бути разом з нею.
У київському ґестапо Олена Теліга перебувала в камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки. На ґестапівській стіні вона залишила останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — "Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга". 22 лютого 1942 року українську письменницю розстріляють в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками, серед них, імовірно, був і Кость Гупало.
3 
1
Коментарі