За 10 років Гете перетворив невелике герцогство на процвітаючу державу

22 березня 180 років тому помер один з найвидатніших письменників Німеччини Йоганн Вольфґанґ Ґете.

14 жовтня 1806 року наполеонівська армія бомбардувала столицю Веймарського герцогства. Палали будинки, на голову сипалися уламки дахів, перелякані люди марно намагалися знайти притулок. Герцог Карл Август, його двір та чиновники втекли. Лише герцогиня Луїза та уповноважений міністр Йоганн Вольфґанґ Ґете продовжували виконувати свої обов'язки.

Увечері французи без бою взяли місто. Почалися погроми. Опівночі до будинку Ґете вдерлися озброєні мародери. Їх вдалося заспокоїти з допомогою їжі та вина. Потім сп'янілі солдати підняли галас. Увірвалися до спальні Йоганна й погрожували вбити, якщо той не дасть їм ліжка. Раптом з'явилася маленька повна жінка. Накинулася на стрільців із кулаками та вигнала з кімнати. То була коханка господаря — Крістіана.

Його називали "олімпійцем", "небожителем", "напівбогом"

Зранку до міста прибув маршал Ожеро. Він видав поетові охоронну грамоту. Після того Ґете запросив до себе друзів і в присутності Крістіани сказав: "Я привселюдно хочу визнати  дружиною мою маленьку подругу. Завтра опівдні ми обвінчаємося".

Це сталося 19 жовтня. А познайомилися вони за 18 років до того — 12 червня 1788 року.

38-річний Ґете вже 10 років жив у Веймарі. Був другом і радником герцога Веймарського. Карл Август подарував йому дворянський титул, чин таємного радника, а згодом зробив міністром. За цей час Йоганн зміг перетворити невелике герцогство на багату й процвітаючу державу. Він допоміг позбутися бюджетного дефіциту, прокладав дороги, заснував театр. Місцева аристократія обожнювала поета. Його називали "олімпійцем", "небожителем", "напівбогом". Дім із садом на вулиці Фрауенплан став музеєм ще за життя свого господаря. Ґете колекціонував книги, картини, зразки гірських порід та рослини. Окрім поезії, займався хімічними дослідами, садівництвом, цікавився геологією та анатомією. Двері його будинку були завжди відкритими для друзів. Проте Йоганн жодного разу не запрошував до себе коханок. Хоча мав романи із першою фрейліною двору та модною актрисою. Однак господинею його дому стала проста дівчина.

23-річна Крістіана Вульпіус чекала на Ґете в Ільмському парку, аби передати прохання свого брата. Той був безробітним письменником і сподівався, що Йоганн допоможе з роботою. Вульпіуси ледь зводили кінці з кінцями. Крістіана працювала квіткаркою і допомагала матері доглядати молодших дітей, після того як їх покинув батько. Дівчина говорила з тюрінзьким акцентом, погано читала та ледве вміла писати. Однак була гарною, дотепно жартувала й непогано танцювала. Ґете вона вразила безпосередністю та простотою. Поет закохався.

Крістіана залишила роботу й перебралася до Ґете. Про це дізналася його колишня подруга 46-річна Шарлотта фон Штайн. Йоганн познайомився з нею 1775-го. За 14 років їхні стосунки змучили поета. Шарлотта була не надто гарною та ще й старшою за Ґете на 7 років. До того ж мала чоловіка й семеро дітей. У неї була чудова освіта, жінка могла підтримати бесіду на будь-яку тему. Коли  дізналася, що поет проміняв її на бідну квіткарку, влаштувала скандал і спалила всі його листи.

Ґете дуже хотів дітей. У грудні 1789-го Крістіана народила сина. Його назвали Августом — на честь герцога, який погодився стати хрещеним батьком. Хлопчикові виповнилось п'ять років, коли його бабуся (мати поета), яка жила у Франкфурті, дізналася про існування онука.

Йоганн ніколи не з'являвся з дружиною при дворі. Коли він розважався в палаці герцога, Крістіана залишалася вдома. У вільний час танцювала на маскарадах, ходила до театру й товаришувала з акторами. Згодом народила ще чотирьох дітей, однак вони померли немовлятами.

Поет називав дружину "дитям природи", своїм "маленьким домашнім духом". Він часто страждав від приступів меланхолії та невдоволеності собою, а дружина сповнювала його оптимізмом, коханням та турботою. Після офіційного одруження Йоганн захотів, аби Крістіана супроводжувала його при дворі, робила візити. Проте життя, яке вів чоловік, було чужим для неї. Вона не любила спілкуватися з його друзями, часто напивалася і змушувала того червоніти. Із роками жінка поповніла, стала усамітнюватися, майже занехаяла господарство. Розчаровував Ґете і син, бо не мав ані батькового розуму, ані його численних талантів.

Йоганн і Крістіана прожили разом 28 років. За цей час поет створив "Римські елегії", які присвятив дружині, "Торквато Тассо", "Германа та Доротею", "Роки навчання Вільгельма Мейстера", закінчив першу частину "Фауста". Однак дружина навряд чи читала його твори. Бо бачила в ньому лише чоловіка, якому потрібна її ласка, увага та любов. За півроку до смерті Крістіана перенесла інсульт, а потім захворіла на уремію. У червні 1816 року після другого інсульту померла.

Ґете тяжко пережив її смерть. Хворів півроку. А потім знову став жити активно. Одружив сина. Завершив "Італійську подорож" та цикл віршів "Західно-східний диван". А влітку 1822-го 73-річний Йоганн зустрів нове кохання.

На курорті Марієнбад він познайомився з Ульрікою фон Левецов. Ґете давно знав її родину. Колись навіть упадав за її матір'ю. Сільвія Левецов мала в Марієнбаді дохідний будинок і виховувала трьох доньок. Ульріка була старшою. Коли поет приїхав сюди вперше, їй виповнилося 17. Йоганн розважав дівчину, переповідав свого "Вільгельма Мейстера" й називав донечкою. Та якось відчув, що закохався. Тендітна блакитноока дівчина з каштановими кучерями нагадувала йому покійну дружину. Ґете не наважувався писати любовних листів, а вірші, навіяні почуттям, ховав від чужих очей. Закохані нечасто бачилися наодинці. Невідомо як, але свідчення про роман Ґете з Ульрікою потрапили до звіту австрійського шпигуна. Тоді поет, аби не ганьбити ім'я дівчини, вирішує одружитися. Просить герцога Карла Августа бути сватом. Сільвія Левецов була ошелешена звісткою й спочатку не знала, що відповісти. Її турбував не так вік нареченого (той був старший за дівчину на 55 років), як можлива реакція його родини. Сільвія вважала, що син Август та його дружина Отілія не погодяться прийняти нову "матусю". Герцог спробував заспокоїти її. Обіцяв подарувати молодятам новий будинок поряд зі своїм палацом, а Ульріка після смерті чоловіка мала отримати пенсію.

Зрештою, мати дала згоду на шлюб, але з умовою: заручення — негайно, весілля — через рік. Йоганн погодився, а Сільвія, аби уникнути пліток, переїхала з доньками до Карлсбада. Та наречений не витримав розлуки і поїхав за ними. Там відсвяткував свій 74-й день народження. За кілька днів Левецови відбули до Відня, а Ґете — до Йєни.

Тим часом Веймаром поширилися чутки про одруження поета. Син Август влаштував сцену: кричав, погрожував. Боявся, що батько позбавить його спадку. Августа підтримала майбутня теща Ґете — Сільвія. Вона почала запевняти доньку, що та буде нещасливою зі старим чоловіком. Зрештою, вони таки домоглися розриву заручин.

Ульріка фон Левецов так і не вийшла заміж. Не змогла забути старого поета. Усе життя згадувала його струнким чоловіком, на обличчі якого не було жодної зморшки.

×