Одразу три реконструйовані святкові костюми показали цієї п'ятниці в обласному краєзнавчому музеї Рівного 5 липня. Усі вони виконані у дуже складній старій техніці – серпанок. Цей вид тканини досі не бралися відтворити у жодній майстерні України. Це перша вдала спроба реконструкції серпанку за кількадесят останніх років.
Жіноче вбрання за оригіналом початку 20 століття зробили ткалі із приватної майстерні історичного ткацтва Володимира Дзьобака, що у райцентрі Радивилів. Над кожним костюмом працювало по семеро жінок. Готовий результат привезли показати у Рівне.
"Ще п'ять років тому я розповідала усім гостям музею, що відтворити серпанок уже неможливо – бо старі майстрині помирають, а передати навики нікому. А тепер самій приємно, що помилилася", - каже завідувач відділу етнографії обласного музею Алла Українець.
Серпанок - це дуже тонка тканина з льону-лущака. Його спеціально збирали до того, як коробочка з насінням почне осипатися. Тільки із нього можна було отримати справді тонку нитку. Повністю дозрілий льон годився лише для виготовлення грубішої тканини.
"Для кожної жінки-ткалі у давнину то була просто вершина майстерності. Цієї тканини ніколи не було багато, бо її створення займало купу часу і кропіткої праці, - розповідає гостя Раїса Тишкевич, етнограф із райцентру Сарни. – Серпанок йшов виключно на жіночий святковий одяг та на намітки. Причому, серпанкові намітки ткали по всій країні, а повноцінні костюми робили тільки у нас на Поліссі, у Дубровицькому районі. По всіх музеях України зараз набереться хіба з десяток старих одностроїв із серпанку – настільки він був цінним. Те, що ви зараз бачите на дівчатах-ткалях – реконструкція одностроїв з села Крупове Дубровицького району".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Весільні рушники вишивають у великий піст
Радивилівські майстрині демонструють відтворений одяг на собі – на кожній із трьох молодих жінок серпанкові спідниця, сорочка, фартушок та намітка. Тканина справді така тонка, що нагадує марлю. Четверта майстриня показує сучасний варіант серпанкового вбрання, який можна носити кожен день.
"У серпанку абсолютно не відчуваєш спеки, дуже комфортно до тіла. Скільки тижнів ми просиділи за верстатами, я навіть не знаю. Наша майстерня відкрилася три роки тому. Ми довго вдосконалювали техніку, були сотні спроб зробити серпанок, перш ніж він вийшов отакий тонкий, - поправляє рогату намітку на голові ткаля Наталія Пуха. – Раніше дівчат навчали роботи за ткацьким верстатом із 10-річного віку. Кожна ткала собі посаг. У серпанковому однострої дівчата виходили заміж або на жнива – бо це було свято. А от серпанкових наміток на весілля кожній поліській нареченій доводилося ткати по 80-100 штук: для сватів, короваю та у подарунок кожному гостю. Це тільки тепер рушниками обв'язують, а раніше – намітками. Чоловікам з серпанку одягу не робили".
"На жаль, сучасні онуки абсолютно не бережуть працю своїх бабусь, - додає Алла Українець. - Я пригадую, скільки сіл ми об'їздили у пошуках отого старого вбрання. Бачили повні скрині наміток, але старенькі селянки ні за що не погоджувалися віддати або продати їх до музею – хотіли передати нащадкам, щоб про них залишилася пам'ять. А їхні онуки позагортали оце все у рядно як непотріб і викинули на смітник або спалили. Вони навіть не уявляли, скільки днів важкої праці йшло на те, щоб створити бодай метр натуральної тканини! Я називаю це "втраченими селами". Дуже радію, що з'явилися люди, які цікавляться традиціями і не бояться втілювати їх у життя. Володимир Дзьобак та його ткалі зробили просто неймовірну працю".
Майстринь за роботою за верстатами можна буде побачити цими вихідними у селі Пляшева Радивилівського району. У суботу та неділю 6-7 липня на полі Берестецької битви відбудеться фестиваль ткацтва.
3 
1
Коментарі
2