82-річна Елеонора Коваль, доктор біологічних наук, стежить за політичним життям в Україні, хоча вже два роки не вмикає телевізор. За її словами, не може спокійно дивитися "на те, що відбувається". Вона не знає, коли чекати змін на краще і порівнює наше сьогодення з минулими, яке для неї видалося багатим на переживання.
Елеонора Коваль є онукою церковного діяча Марка Грушевського, який доводився чотириюрідним братом Михайлу Грушевському. Незважаючи на далекі родинні зв'язки, брати були близькими, мали спільні політичні погляди й наукові зацікавлення. Михайло Грушевський познайомив Марка з найвидатнішими діячами українського руху, у тому числі, Іваном Франком.
Свого діда Елеонора Коваль пам'ятає у період репресій і утисків 30-х років. Тоді родина Грушевських мешкала у Києві у Киянівському провулку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Євген Чикаленко відмовився стати гетьманом України
"Ви не уявляєте атмосферу, в якій ми жили тоді. Зараз це важко зрозуміти, хоча й багато про це говорять. Ми відчували постійний тиск, всі сусіди знали хто ми. За нами шпигували, ми навіть знали хто, і всі знали хто. Це був наш двірник. З родичами ми майже не спілкувалися, зв'язки слабшали", - говорить пані Коваль.
У Києві Грушевський служив в Андріївській церкві. Саме він повінчав Леся Курбаса з дружиною. З 1922 року Марко Грушевський став єпископом Українською автокефальної православної церкви. Пізніше, під тиском, він змушений був зректися духовного сану.
За словами Елеонори Коваль, Грушевський відійшов від церкви заради дітей. Однак, йому досі не можуть цього пробачити і прагнуть якомога менше згадувати його ім'я.
Марка Грушевського арештували у червні 1938 року. "Це було вночі. Я пам'ятаю, що мене розбудили, бо обшукували матрац на ліжку. Що вони там хотіли знайти? Увесь час, поки дід сидів у Лук'янівській в'язниці, мама навідувалася туди. Одного дня їй сказали, що його перевели до іншої тюрми. Мама повернулася вся у сльозах, передчувала щось. Пам'ятаю, якось вона сказала: "Його більше нема". Лише цієї осені працівники музею Грушевського повідомили, що знайшли поховання Марка у Биківні".
Елеонора Коваль сподівається відвідати місце смерті діда, коли спадуть холоди. Вона згадує життя родини на Киянівському провулку.
"Є гідність, що підкріплена химерами, - каже вона. - Саме в такому середовищі опинилися ми. У нашому дворі мешкали робітничі родини, ми одні були з "інтелігенції". Нас і сприймали так — як немісцевих і чужих. А ми мали власний світ, наче спеціальну країну, лише нашу. Якось так виходило, що в родині завжди всі знали іноземні мови. Завдяки цьому мама змогла знайти роботу на Біржі під час німецької окупації. У нас було багато творів мистецтва, колекція Марка Грушевського. Той будинок згорів десь у 70-х і більшість майна разом з ним. Збереглися лише деякі речі і його малюнки, які раніше були опубліковані. Також він мав велику колекцію вишиванок і ляльок. Дуже цікавився народною іграшкою".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Винниченко на 20 років випередив європейських інтелектуалів
Матір Елеонори Коваль, Галина Грушевська, прагнула зберегти бодай пам'ять про старших Грушевських та родинний дух, хоча й намагалася часто про це не говорити.
"Мені пощастило, що моя мама вважала все те, що відбувається божевільним непорозумінням. Вона відмовилася міняти прізвище батька, залишилася Грушевською. Була переконана, що все мине. А мені сказала: "Просто знай, що те, що тобі говорять, - не правда. Знай, що Михайло Сергійович — великий історик світового рівня". Однак, сказала мені, щоб я у жодному разі не говорила на приватні теми з друзями і знайомими", - згадує Коваль.
До радянської освіти Галина Грушевська ставилася терпимо. "Мама навіть не знала, у якій я школі навчаюся. І не вимагала, щоб я вчилася, бо не знала, до чого може призвести та освіта. Вона залишила це на мій вибір. Про те, де я навчаюся, мама дізналась тільки тоді, коли сама влаштувалася викладати хімію у ту школу", - каже Елеонора Коваль.
Елеонора Коваль не відчувала прямого тиску через своє походження, хоча й здогадувалася, що перебуває на особливому рахунку.
Згадує один випадок: "Коли я була у десятому класі, нам прислали нового вчителя української мови. Спершу, ніби й нічого було, поки не настала друга чверть. Нам задали писати твір. Вже не пам'ятаю точно теми, але щось про Лесю Українку. А мене часто брали на різноманітні олімпіади. І ось якось вчитель сказав, що знову потрібно їхати. Він також зі мною поїхав. Пам'ятаю, що ми їхали трамваєм по вулиці Артема. При цьому, він нічого не говорив — куди їдемо. І бачу, що веде він мене на... Короленка, 33 (будівля КДБ — ред.). Мене допитувала жінка. Мені здається, що я і зараз її впізнаю, якщо побачу. І вже тоді, коли мене відпустили, я ходила вулицями і думала — зустріну я її чи ні. Вона мене питала про Лесю Українку, все, що знаю. Сказала, буцімто у моєму творі присутні погляди Куліша і Єфремова. А їх і досі не читала і навіть не знаю про що вони писали. Що вони такого у тому творі знайшли? Я не пам'ятаю скільки я там була. Дві ночі — точно. Назад мене привезла машина, прямо додому. Мама за той час, поки мене не було, посивіла. Адже ніхто не знав де я. Їм сказали тільки, що мене повезли писати твір. У школі мене ніхто ні про що не питав. Усі мовчали".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Велика шкода для нашої літератури, що Мирного не вигнали зі служби"
Після того матір Елеонори Коваль змушена була звільнитися з тієї школи. Відтоді викладала у вечірній та заочній. Але й сама Елеонора там не затрималася. Після допитів вона захворіла. За її словами, вона нічого не могла робити і повертатися у школу не могла. Навчання вона наздоганяла у іншій школі.
Найдраматичнішим у історії українських діячів Елеонора Коваль вважає те, що їхні родини були розбиті, не передавалася пам'ять про доленосні події.
"Я лише недавно дізналася, що вчилася в одному класі з онучкою Григорія Грушевського, двоюрідного брата мого діда. Ми весь час вчилися разом, спілкувалися. Випускники нашого класу ще донедавна дуже активно зустрічалися, майже щороку. І ось лише кілька років тому вона мене запитала: "А ти знаєш, що ми з тобою родичі? Їй мама розповіла, виявляється", - закінчила розмову Елеонора Коваль.
Коли у 1992 році Елеонора Коваль почула про заснування музею Михайла Грушевського, вона передала туди немало речей. За її словами, завдяки музейним працівникам вона дізналася про своїх родичів, з якими раніше не спілкувалася.
1 
1
Коментарі
12