У Першу світову, 1915-го, жандарми шукали якогось Панаса Мирного. Той друкувався в австрійській Галичині, а тоді саме полювали на "шпійонів-австріяків". За даними агентури, він таємно жив у Полтавській губернії як Рудченко. А тим часом Афанасій Рудченко жив цілком легально, за бездоганну службу мав від царя Миколи ІІ золоту табакерку. Курйоз виник через те, що жандарми не читали українських книжок. Освічена ж публіка знала, хто пише під псевдонімом Мирний.
Чиновником він став у 16, писати почав також рано. Як поєднати те й інше? Вирішив: "в служебном отношении отыскать такое местечко, которое, обеспечив меня насчет дневного питания, не ставило бы меня в разлад с совестью". На службі він сидів коло бухгалтерських книжок, а після писав прозу, в тих-таки бухгалтерських книжках. Між чиновником Афанасієм Рудченком і письменником Панасом Мирним був установлений "регламент" — щоб один не заважав іншому. Доки Рудченко був дрібним чиновником — це вдавалося. Та на службі його почали підвищувати. І чим вищі посади обіймав Афанасій, тим більше мав клопоту, й тим частіше він порушував "регламент" на шкоду Панасові. А на літературну працю не проживеш. Отож, доводилося воювати з самим собою, й дедалі частіше програвати в цій війні. Як казав Євген Чикаленко, велика шкода для нашої літератури, що Мирного не вигнали зі служби. От Карпенка-Карого вигнали з поліції — маємо тепер артиста і драматурга.
Свої найкращі твори Панас Мирний написав у 1870-х, на початку чиновницької кар"єри. Те, що він — одна з найпотужніших постатей у нашій літературі, зрозуміло стало відразу. Сам він себе як письменника ставив невисоко. Був надто вимогливий до себе й довго озирався на старшого брата Івана, талановитого публіциста. Саме йому Панас показав перший варіант "Чіпки", з якого потім постав роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Цю назву придумав Іван, він же й дописав кілька розділів. Твір вийшов у співавторстві братів — псевдоніми Мирний та Білик. Іван згодом покинув нашу літературу. Казав, що вона лиш для домашнього вжитку. Став високим чиновником у Петербурзі. З усіх сил тягнув до себе Панаса, а той, тихо-впертий, не захотів, жив собі в Полтаві.
Сам себе Панас Мирний як письменника ставив невисоко
Брат називав його Довготелесою Гітарою — за високий зріст і чутливість. А пізніше, не без іронії, звав Праведником. Панас, уже дорослий, натрапив у якійсь статті на слово "проституція" й не міг уторопати, що то таке. Оженився пізно. Якось дружина, капітанська донька, написала йому, що затримається днів на два в батька, щоб побувати на полюванні. Він відповів: "Да пойми же ты, что охота — это убивание жизни! Я ничего не имею против того, чтобы ты весело провела еще день-другой, только не на охоте. Плюнь на охоту, воспитывай зверя в своем добром любящем сердце!"
"Звір в доброму серці" — у цій дивній фразі, сказаній зопалу — весь Мирний. Здається, він сам мав у серці такого звіра. У ніжно-жорстокому "Хіба ревуть воли…" немало проявів потужної сили — майже безсловесної, підсвідомої. Окремі епізоди, здається, міг би написати хіба що маркіз де Сад. Роман цікаво перечитувати тепер, у посттоталітарній Україні, в якій люди й досі не навчилися бути вільними. Адже Мирний досліджує парадокси свободи — коли, після скасування кріпацтва, воля здавалася страшнішою за неволю.
Мирний дбав, щоб мова його творів була така, як люди говорять. Але тепер люди звикли до казенно-спрощеного говору. Нещодавно письменник Василь Шкляр вчинив акцію, що багатьом здалася скандальною. Він видав "Повію" Панаса Мирного, скоротивши малозрозумілі слова. І роман став уп"ятеро тоншим за оригінал.
1849, 13 травня — Панас Мирний (Афанасій Рудченко) народився в Миргороді на Полтавщині в козацькій родині, що стала чиновницькою. Батько, повітовий казначей, деякі слова — як-от сад, подушка — писав із великої літери, мати була неписьменною
1862 — закінчує повітове училище в Гадячі, через рік стає канцеляристом, живе у Прилуках і Миргороді. 1871 року назавжди оселяється в Полтаві, де дослужується до начальника Першого відділу Полтавської казенної палати
1872 — у львівському журналі "Правда" дебютує під іменем Опанас Мирний — із віршем "Україні". Того року по дорозі з Полтави до Гадяча почув про знаменитого розбійника Гнидку. Він став прообразом Чіпки в романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (твір виданий у Женеві 1880-го)
1883 — з"явилася перша частина роману "Повія". Писав повільно, "надто довго тримаєте ви цю Повію в своїх обіймах!" — дорікали йому. Твір так і не закінчив
1889, 18 квітня — одружується з 26-річною капітанською донькою Олександрою Шейдеман. Мали троє синів: Віктора (1892), Михайла (1893), Леоніда (1898)
1920, 28 січня — помер і похований у Полтаві. Майже до останніх днів працював у Губернському фінвідділі, де керував пенсійними справами
Старший син Віктор загинув на війні 1915 року, біля нього на військовому цвинтарі в Полтаві поховано й батька. 1936 року той цвинтар зруйновано, а Панаса Мирного перепоховано в Зеленому Гаю в Полтаві. Згодом, 1943-го, тут біля нього поховано й дружину 0льгу. Син Михайло був першим директором музею свого батька в Полтаві. 1962 року передав цей музей державі, помер і похований у Полтаві 1974-го. Молодший син Леонід загинув на війні 1919 року, могила невідома
2 
35413
Коментарі