"На початку 20 сторіччя світські українці всюди носили з собою візитні картки. Друкували їх тоді зазвичай без адреси власника. Картки лише позначали особистість того, кому вони належать. На товстому папері вказували спершу ім'я й по-батькові, а тоді — прізвище. Згодом візитні картки набули суто ділового характеру, тому на них стали вказувати і точну адресу з телефоном. Хоча на візитках жінок лишати адресу все ж лишалося поганим тоном", - розповідає Анатолій Кияшко, науковий співробітник київського Музею однієї вулиці.
Чоловічі візитні картки робили розміром з поштовий конверт, дамські - мініатюрними й елегантними. В Музеї зберігають візитку Михайла Коцюбинського. Вона — також без адреси, бежевого кольору, в цупкій прозорій обкладинці. Такі прийнято було лишати, зайшовши до когось додому.
"Купці, художники або аптекарі часто йшли з візитом до своїх друзів, і якщо раптом не застали господарів удома, то лишали їм візитку, а до неї — приписку чорнилами про те, чому приходили і чого хотіли. Панували й особливі правила прийому візиток у гостей. Коли дзвонили у двері, черговий слуга мав напоготові піднос для візитки. Його він підносив лівою рукою. Гість люб'язно клав на піднос візитку, слуга ніс її хазяїну і той вирішував, приймати відвідувача, чи ні".
Одна з візитних карток, які зберігають в Музеї, належить такому-собі Афанасієві Яковичу Рудченку.
"Мало хто з киян знає, що це справжнє ім'я знаменитого письменника Панаса Мирного. Тут він дописав на візитці свою адресу власноруч. Автор не бажав розкривати псевдонім, і суворо дотримувався конспірації. А ховатися йому було через що. Писав він те, що не подобалося владі, і до його текстів виникали питання. Довгий час його шукали, але так і не могли зрозуміти, хто ж цей зухвалець, Панас Мирний. За іронією долі, Афанасій в цей час спокійно собі працював в губернській управі Полтавської області, так само спокійно лишаюсь справним чиновником, отримував імперську зарплатню. І ось так, до самого падіння Російської імперії "політично підозрілу" особистість Мирного так і не зв'язала його з генералом Афанасієм Рудченко", - зазначає науковець.
Візитні картки зі справжнім ім'ям ніколи не показували псевдоніму Рудченка. Знаменитий письменник Валерій Шевчук у своїй книзі "Із вершин на низин" пише:
"Панас Мирний за життя не написав жодної автобіографії, нікому не дозволяв подати в пресі навіть найголовніші відомості про себе, надрукувати портрет чи розкрити псевдонім. І хоч це неодноразово порушувалося і про те, хто ховається під псевдонімом Панаса Мирного, легко було довідатися, все-таки про письменника знали тільки найближчі друзі. Відомості про особу Панаса Мирного проникли в пресу тільки 1913 року. В київській газеті "Спутник чиновника", № 30 було опубліковано невеличку інформацію про ювілей П. Рудченка, де вперше розкрито його псевдонім і оповіджено про письменницьку діяльність. Подібну кореспонденцію вмістила й газета "Полтавский голос" від 29 жовтня цього ж таки року. Але ґрунтовне вивчення життя й творчості великого письменника почалося вже після його смерті".
1 
1
Коментарі
1