На львівській околиці, званій Софіївкою, поблизу церкви Св. Софії та Стрийського парку, розташована одна з найкрасивіших львівських вілл — вілла професора Львівського університету, історика Михайла Грушевського.
Історія цього будинку розпочалася звичайно: "… я в році 1901 купив кусень ґрунту під містом, щоб поставити собі хату, і Франко захотів бути моїм сусідом. Я відступив йому частину ґрунту і ми разом згодили собі одного будівничого для будови обох хат і одночасно їх вибудували одним заходом", – пише сам Михайло Грушевський.
У цій справі професор подав прохання до Львівського магістрату: "До Світлого Магістрату столичного міста Львова – Професор Університету Михайло Грушевський властитель реальності під ч. парцелі 1640 при ул. Св.Софії у Львові просить:
"Світлий Магістрате!
Низше підписаний властитель реальности під ч. кадастральним 1640/4 при ул.св.Софії у Львові має замір на тій парцелі побудувати партерову вілю з частиною поверху.
Долучаючи пляни, прошу Світлий Магістрате, аби зволив ласкаво затвердити і позволити на будування згаданої вілі. У Львові 3 падолиста (21 ноября) 1901р. Михайло Грушевський, професор університету".
У 1902 р. на садибі постав партеровий будинок з частиною другого поверху побудований на зразок міських вілл початку століття в неоромантичному стилі, який мав два парадних та два господарських входи, два балкони. Ім'я автора планів забудови – Марціан Заходній.
У спорудженому будинку на Софіївці при вул. Понінського 6 (тепер І.Франка 154) Михайло Грушевський прожив з родиною майже 12 років, з 1902 до 1914 року, до початку першої світової війни.
У 1914 р. родина Грушевських виїжджає на відпочинок до Карпат (с.Криворівня) та, на жаль, уже більше не повертається до Львівського будинку.
З того часу у віллі мешкає їхня кухарка Юлія Чек. На жаль господарювання служниці не принесло нічого доброго ані будинку, ані його господарям. Відкривши у себе підприємницьку жилку жінка вирішує облаштувати у помешканні пекарню.
Родина Грушевських в той час перебуває на еміграції, тому Михайло Сергійович не має змоги вирішити справи особисто і просить заопікуватися будинком академіка, голову Наукового Товариства ім. Шевченка Кирила Студинського. Про що пише у своєму листі від 31 березня 1922 р. з Відня: "Виїзжаючи з дому 8 літ тому, лишили ми його на руки нашої кухарки Юлії Чек, тепер замужної Кинаш, людини вірної і розумної. Спровадився для нагляду хати Володимир Дорошенко, але між ним і тою слугою вийшли непорозуміння за обслугу і він покинув хату. Потім ся Чиківна віддалась за військового пекаря Кинаша, котрому з початку поводилось добре, але тепер він без заробітку і надумав заложити собі пекарню в нашій вілі. Два місяці тому Кинашева написала мині, що могла б далі зістатись у хаті, лише якби ми позволили поставити їй там пекарню. Я попросив д-ра Евина, судом установленого куратора моєї хати, щоб він закликав п.Кинашеву і вияснив справу. Нині я одержав від нього проект договору (у п. Дорошенка копія є). З нього бачу, що се значило б перебудувати вілю на малу фабрику і зробити її як вілю немешкальною. Треба було б відгородити її від садок, розширити комин, піднести його на метер догори, одним словом зіпсувати до грунту, і при тім, без усякого хісна, потратити масу своїх грошей… Ми не хотіли рухати сеї справи, але тепер ся "пекарня" змушує нас вийти з пасивности. Очевидно приходить час зліквідувати справу.
Чи не могли б Ви , Високоповажаний Пане Професоре, зробити мині сю велику прислугу — помогти зберігти своє гніздо?"
Апетити Кінашевої щодо матеріальних виплат стосовно опіки над віллою Грушевських зростали чимраз більше. Дійшло до того, що друзі радили Грушевським продати будинок, аби позбутися клопоту, та Грушевські твердо вирішила зберегти своє родинна гніздо. Попри матеріальну скруту, вчений готовий був виплатити будь-яку грошову компенсацію служниці, лишень аби та виселилися з будинку: "Спасибі за клопоти з Кінашевою. Просимо не жалувати з нашої сторони грошової виплати їй, щоб вона раз на завсіди зріклася всяких претенсій і винеслася з хати з усім своїм родом".
Тяганина з Юлією Кінашевою тривала аж до 1930 р., коли служниця, після довгої судової справи нарешті звільнила Львівську віллу Грушевських, залишивши після себе "велику руїну".
На її місце спровадилися п. Юзвяки, зокрема дві кімнати на горі з кухнею займала одна з учасниць тріо сестер Левицьких – віолончелістка Марія Левицька-Юзвяк. Мешкала вона у віллі з 1931 р. до 1941 р.
На першому ж поверсі у 1932 р. оселилася родина відомого композитора та музикознавця Філарета Колесси.
У період ІІ світової війни, під час німецької окупації віллу займає штадтгауптман Куят. Ось як про це пише у своєму листі до сестри Марти племінниця Марії Грушевської – Людимила Савицька у 1941 р.: "… віллу Грушевського вже забрали, Колессу, який там мешкав викинули, а всі річи перевезли до Тов. Шевченка … До віллі спроваджується Куят … Мають всьо ремонтувати, щось хотят добудовувати, перебудовувати і радяться… "
По війні і до 1951 р. у віллі мешкала родина сина Івана Франка – Тараса. Згодом будинок було передано музеєві Івана Франка,а у 1956 р. до столітнього ювілею Каменяра у ньому розгорнули експозиційний відділ "Вшанування пам'яті І.Франка". З плином часу для потреб експозиції музею Івана Франка планування кімнат на обох поверхах і цокольних приміщеннях неодноразово змінювалося.
У 1997-2000 р. у будинку проводяться реставраційні роботи з метою максимального відтворення інтер'єрів та екстер'єрів меморіальної вілли родини Грушевських. Для цього були використані архівні матеріали про спорудження пам'ятки, спогади композитора Миколи Філаретовича Колесси та людей, котрі бували і працювали в будинку.
З 1 травня 1998 р. тут відкрито Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові на увічнення пам'яті творця "Історії України-Руси", одного з найвизначніших українських істориків.
3 
1
Коментарі