Генерал-поручник армії УНР Володимир Сінклер помер у Лук'янівської в'язниці Києва 16 березня 1946 року. Останні роки життя проживав у Польщі, а до Києва його насильно вивезли радянські спецслужби.
Сінклер народився 1879 року в Туркестанському краї - тепер Узбекистан - у родині полковника російської армії, який мав шведське походження. Матір'ю була українка. Майбутнє сина батько одразу пов'язав із військовою справою. Віддав до Оренбурзького кадетського корпусу. Пізніше Сінклер закінчив Михайлівське артилерійське училище, а після нетривалої служби в Петербурзі вступив до Миколаївської академії Генерального штабу, яку закінчив у званні капітана гвардії.
У період Першої світової війни служив на Південно-Західному фронті. З початком Української революції перейшов на бік Центральної Ради. Активно долучився до українізації армії, увійшов до Генерального штабу, згодом до генштабу Української Держави, а наприкінці 1918-го - до генштабу Директорії УНР.
З початком 2-ї радянсько-української війни в січні 1919 року розробляв бойові операції проти більшовицьких військ. У серпні 1919-го командував частинами УНР в операції з визволення Києва, який брали війська Української Галицької Армії.
Володимир Сінклер брав участь у підписанні Варшавської угоди між УНР та Польщею. Поставив підпис як головний військовий експерт. На початку 1920 року його призначили начальником Генерального штабу УНР та членом Вищої військової ради. Був нагороджений орденами святого Володимира та Станіслава, святої Анни та хрестом Симона Петлюри.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Опублікували документи про таємні переговори з поляками
Після поразки визвольних змагань проживав у польських таборах для інтернованих, а після їх ліквідації 1924-го оселився в польському місті Сосновець. Працював службовцем на шахті та машиністом. Брав активну участь в житті української громади, допомагав емігрантам, читав лекції військовим.
З наступом радянських військ на Польщу наприкінці Другої світової війни на нього донесли контррозвідці СМЕРШ. Володимира Сінклера арештували у Сосновці, а за іншою версією у Катовіце, за колишню участь у визвольній боротьбі та антирадянську діяльність. 4 квітня 1945 року його перевезли до Лук'янівської в'язниці. У графі "національність" в усіх чекістських анкетах завжди писав "українець". Хоч українською мовою й не володів.
На момент арешту був 66-річним та страждав від серцевої недостатності. У березні пожалівся на приступи стенокардії, потрапив до в'язничного лазарету, де й помер.
21 квітня 1920 року керівник Міністерства закордонних справ УНР Андрій Лівицький та віцеміністр закордонних справ Польщі Ян Домбський підписали таємну Варшавську угоду. Вона відома ще як договір Пілсудського–Петлюри.
За нею Польща визнавала право Української Народної Республіки на незалежність та пообіцяла військову допомогу в обмін на відмову УНР від Галичини, 5 з половиною повітів Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини.
3 
1
Коментарі