17 травня 1919-го прийнято Ухвалу ВЦВК "Про табори примусових робіт".
Організацією та керівництвом таборами займалась Всеросійська надзвичайна комісія. На початок 1920-х функціонувало 5 типів таборів. Це табори примусових робіт особливого призначення, загального типу, виробничі, для військовополонених і розподільники. Така класифікація була умовною. 1920-го за вказівкою голови РНК РРФСР Володимира Леніна почали утворюватися концентраційні табори для заарештованих за контрреволюційні злочини.
За пропозицією засновника ВНК Фелікса Дзержинського у травні 1922-го керівництво всіма місцями позбавлення волі віддали до компетенції правонаступника ВНК Державного політичного управління, у складі якого утворили Головне управління місць ув'язнення. У Наркоматі внутрішніх справ України організували Управління місць ув'язнення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Москві оголосили "безбожну п'ятирічку"
Першим концтабором для політичних в'язнів, заарештованих і засуджених радянськими органами державної безпеки став Соловецький табір особливого призначення. Наступні концтабори з'явились на Кольському півострові, Карелії, Ухта-Печорі, поблизу річки Колими, озера Вайгач, Нерчинська, Іркутська та в інших місцях.
8 травня у Києві на Хрещатику відкрилась виставка "Тріумф людини. Жителі України, які перемогли ГУЛАГ". Стенди з історіями ув'язнених розмістили біля Головпоштамту. Експозиція розповідає про українців, які зберігали гідність у таборах, гуртувались і піднімали повстання.
3 
35413
Коментарі