6 травня 1994 року Євротунель було урочисто відкрито лідерами держав-учасниць — королевою Великобританії Єлизаветою ІІ і президентом Франції Франсуа Міттераном.
Необхідність та ідея будівництва тунелю між Англією та Францією виникла ще в минулому столітті. У 1802 році французький інженер Альберт Матьє-Фав'є висловив ідею будівництва тунелю. За проектом, він мав освітлюватись олійними лампами і по ньому повинні були подорожувати кінні екіпажі. Для вентиляції передбачались віддушини, що ведуть до поверхні моря. Вартість будівництва було оцінено в 1 мільйон фунтів стерлінгів. Наполеон запропонував цей проект при укладенні мирного договору між Англією і Францією, однак через війни він залишився на папері.
У 1876 році було проведено геологічні роботи, а 21 жовтня французи біля міста Сангатт почали рити тунель зі свого кінця. 18 березня 1883 року британці зупинили будівництво через можливість вторгнення ворогів на територію Великобританії. На цей час було прорито 2 026 метрів з англійської сторони і 1829 метрів - з французької.
У 1922 році робітники почали бурити тунель у Фолкстоун. Після того, як було завершено 128 метрів, з політичних причин проект знову було зупинено. Після Другої світової війни ідея побудови тунелю знову була відроджена. Сформована дослідницька група в 1960 році у своєму звіті порекомендувала прорити два головних тунелі і один службовий між ними. Проект був схвалений в 1973 році. Через чергові фінансові проблеми через два роки проект зупинили. Було прокопано тестовий тунель довжиною 250 метрів.
У 1984 році уряди Великобританії та Франції з чотирьох запропонованих обрали план, найбільш схожий з проектом 1973 року. 1987 року обидва уряди ратифікували договір з будівництва тунелю в Кентербері.
Головним підрядником будівництва тунелю став англо-французький консорціум TransManche Link, що складається з десяти будівельних компаній і п'яти інвестиційних банків обох країн-учасниць. Для будівництва тунелю було розроблено 11 спеціальних щитів для буріння з діаметром ротора 8 метрів. Під час роботи ротор обертався з частотою 2-3 оберти в хвилину.
Англійські машини в середньому на тиждень проривали близько 150 метрів, тоді як французькі - 110 внаслідок різної конструкції машин і умов для буріння. Після того, коли машини зустрілися неподалік від середини тунелю, французькі машини розібрали і вивезли, а англійські відвели в бік від основного тунелю і залишили в каменях.
Для того, щоб обидва кінці зустрілись в одному місці, використовувалася лазерна система позиціювання. Завдяки цій системі обидві сторони зустрілись в призначеній точці 1 грудня 1990 року на глибині 40 м від дна протоки. Всього англійською стороною виконано 84 км тунелів, а французькою - 69 км. Останні метри тунелю англійські та французькі бурильники проробили вручну - за допомогою кирок і лопат.
За час будівництва було вилучено 8 мільйонів кубометрів породи. Французи просто змішали землю з водою і вивели отриману пульпу назад в море. Англійці на британському березі з породи утворили штучний мис Шекспіра площею 90 акрів (360 000 м2), на якому пізніше створили парк.
Систему безпеки Євротунелю було випробувано двічі. У перший раз, 18 листопада 1996 року, в тунелі сталася пожежа - загорівся човниковий потяг, який віз вантажівки. Людей з палаючого потяга, в основному водіїв машин, було евакуйовано в сервісний тунель прибулою французькою службою порятунку. Вдруге 10 жовтня 2001 року один з потягів несподівано зупинився посеред тунелю. Виникла паніка серед пасажирів, багато хто опинився схильним до нападів клаустрофобії. Люди провели під землею близько п'яти годин, поки їх не евакуювали через сервісний тунель.
На лінії Євротунелю діє чотири типи потягів:
- високошвидкісні пасажирські попотяги Eurostar, що діють між лондонською залізничною станцією Ватерлоо, паризькою Gare du Nord і станцією Midi / Zuid в Брюсселі із зупинками в Ешфорд, Кале і Ліллі;
- пасажирські човникові потяги Eurotunnel Shuttle, що перевозять автобуси, машини і фургони між Сангаттом і Фолькстоуном. Завдяки особливій системі завантаження весь процес заїзду автомобіля у фургон займає не більше восьми хвилин, при цьому пасажири залишаються всередині своїх машин;
- вантажні потяги Eurotunnel Shuttle, з відкритими вагонами, в яких перевозять вантажівки, при цьому самі водії їдуть в окремому вагоні;
- вантажні потяги. Ці потяги можуть перевозити різні вантажі і контейнери між Європою і Великобританією. По Франції та лінії Channel Tunnel Rail Link (на території Великобританії) потяги Eurostar їдуть з високою швидкістю - крейсерська швидкість сягає 300 км/гд. У тунелі швидкість знижується до 160 км/год.
Проект було завершено за сім років силами 13 000 робітників та інженерів.
Після 8 500 років з часів останнього льодовикового періоду стало знову можливим перейти сушею з континентальної Європи на Британські острови.
Максимальна швидкість потягу в тунелі сягає 160 км/год.
Його загальна протяжність становить близько 51 км, з них 38 км - безпосередньо під дном моря.
З Парижа до Лондона можна дістатись за 2 години 35 хвилин.
На Євротунель витратили близько 12 мільярдів доларів і повинен окупитися за 18 років. Цей проект поки що не виправдав себе фінансово.
2 
1
Коментарі