70 років тому, 17 липня 1942 року почалася Сталінградська битва, одна з найважливіших і переламних битв Другої світової війни.
1940 року у Сталінграді жило 850 тис. осіб. Достеменно невідомо, скільком із них удалося врятуватися від кривавого місива найбільшої битви Другої світової війни, що розгорнулася тут. Перепис 1945-го в руїнах зафіксував лише 1500 жителів.
— Сама доля веде мене: остаточну перемогу я маю здобути в місті, що носить ім'я самого Сталіна, — сказав Адольф Гітлер, коли в серпні 1942-го його війська підійшли до Сталінграда.
— Сталинград не должен быть сдан противнику! — наказував Сталін.
23 серпня німецькі танки рушили до Волги, а через два дні 6-та армія генерала Фрідріха фон Паулюса вийшла до околиць Сталінграда. Це був найважливіший транспортний вузол та центр військової промисловості СРСР у цьому регіоні. Німецькі літаки стали обстрілювати місто. "Пламя пожаров поднималось на несколько сот метров, — згадував генерал Олександр Родимцев. — Не только земля, но и небо дрожало от взрывов. Тучи дыма и пыли резали глаза. Здания рушились, падали стены, коробилось железо".
Два з половиною місяці німці штурмували Сталінград, але так і не змогли зіпхнути у Волгу 62-гу армію генерала Василя Чуйкова. "Был один страшный день, когда немецкие танки и пехота 23 раза ходили в атаку, — згадував письменник Василь Гроссман. — И 23 атаки были отбиты. Немцы полагали, что перекрыли предел сопротивления человеческих сердец и нервов".
19 листопада розпочався радянський наступ, що закінчився повним оточенням армії Паулюса. "Коней давно з'їли, — записав до щоденника німецький солдат. — Я зараз і кота з'їв би. Кажуть, у нього смачне м'ясо. Солдати схожі на трупи або лунатиків. Вони більше не ховаються від російських снарядів". 8 січня 1943-го радянське командування запропонувало 6-й армії капітулювати. Паулюс відкинув ультиматум. За два дні почався останній наступ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Політ до Полтави змусив Гітлера переглянути свої расові погляди"
Гітлер зробив його фельдмаршалом і натякнув, що жоден німецький фельдмаршал ще не здавався у полон живим. Та Паулюс вирішив не зважати на натяк фюрера. 31 січня він разом зі своїм штабом здався в полон. У нього потрапили 91 тис. німецьких вояків, зокрема 24 генерали. Понад 150 тис. загинули в оточенні. Живих відправили до табору для військовополонених. Лише 6 тис. із них пережили війну.
Протягом трьох днів німецьке радіо передавало траурні мелодії. А в Москві били в усі кремлівські дзвони.
Фрідріха фон Паулюса утримували в комфортній квартирі під Москвою. 1944-го 54-річний фельдмаршал вступив до антинацистського Союзу німецьких офіцерів, а потім до Національного комітету "Вільна Німеччина". Вони проводили антифашистську агітацію серед військовополонених і на фронті. На Нюрнберзькому процесі Паулюс виступав як свідок з боку радянського обвинувачення. У полоні його тримали до 1953-го. Після звільнення він оселився у Дрездені, в Німецькій Демократичній Республіці. Працював інспектором народної поліції. Писав мемуари.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гітлер забороняв фотографувати своє робоче місце
Паулюс не застав у живих дружини Коко — румунської аристократки Єлени Росетті-Солеску: її арештували й розстріляли, коли чоловік приєднався до антифашистського руху. Син загинув 1944 року на італійському фронті. Фрідріх фон Паулюс помер через 4 роки після повернення на батьківщину.
7 
1
Коментарі
4