Після вимушеної ексгумації письменника Олександра Олеся у Празі уряд України створює міжвідомчу комісію для перепоховання видатних українців, чиї могили за кордоном.
Gazeta.ua пропонує пригадати, кого з відомих вихідців з України поховано поза її межами. Найбільше їх на території Франції.
Анна Ярославівна (1032-1075) - королева Франції. Донька київського князя Ярослава Мудрого і дружина короля Франції Генріха І. Народила наступника престолу Філіпа. Після смерті чоловіка до повноліття сина підписувала державні документи. Частково використовувала слов'янське письмо. Могила Анни розташована в церкві Вільєрського абатства біля міста Етамп у Франції.
Анастасія Лісовська (Роксолана) (1505-1558) - дружина османського султана Сулеймана Пишного і мати султана Селіма ІІ. Приймала послів і підписувала державні документи. Заснувала район "Жіночий базар" з мечеттю, школою, лікарнею та лазнею. Похована у своєму іменному мавзолеї Хюррем Хасеки Султан у Стамбулі. Зараз він під наглядом Міністерства культури і туризму Турецької Республіки.
Петро Дорошенко (1627-1698) - гетьман. Генеральний осавул гетьмана Павла Тетері, полковник Черкаського полку. 1666 року в Чигирині козацька рада обрала його гетьманом. У союзі з Османською імперією воював проти Московії та Речі Посполитої. Після зречення булави склав присягу цареві. Служив воєводою у Вятці. Помер у своєму маєтку в селі Ярополче за 135 км від Москви. Похований на церковному кладовищі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прах Олександра Олеся слід повернути в Україну - Яценюк
Іван Мазепа (1639-1709) - гетьман. Родом із села Мазепинці - тепер Білоцерківський район на Київщині. Побудував Новобогородицьку та Ново-Сергіївську фортеці на річці Самара. Стимулював розвиток торгівлі та міст. Уклав антиросійський союз зі Швецією. Після поразки від російських військ під Полтавою жив у молдовському місті Бендери. Помер неподалік у селі Варниця, де його й поховали. Перепохований у місті Галац. "Блукаючи від нудьги по місту, я зайшов у галацький собор, - писав у щоденнику майбутній актор і режисер Микола Садовський 22 квітня 1877 року. - Роздивляючись його архітектуру й убрання, я запримітив чиюсь гробничку, на яку, увійшовши, не звернув навіть уваги. Гробничка стояла одиноко, мов сирітка, праворуч як увійти в церкву. Я підійшов. Роздивляюсь. Біла, невеличка, завбільшки як скриня на колесах, гробниця з мідною дошкою зверху. І навколо мідними латинськими літерами напис: "Іван Степанович Мазепа, гетьман славного низового війська Запорозького і всеї України". Неначе хто обухом ударив мене в чоло! Я остовпів. Коли б зненацька, серед чистого ясного дня гримнув грім і блискавка упала на землю біля моїх ніг, здається, не так би мене здивувало, як те, що я побачив. Не вірю своїм очам. Читаю знов. Так. Вірно. Він! Де фарб набрати, щоб змалювати, де слів достати, щоб з'ясувати ті почуття, які опанували тоді всю істоту! Боже мій! Боже мій! Скільки важких думок зразу налетіло і роєм обсіло мою голову!"
Пилип Орлик (1672-1742) - гетьман у вигнанні. Походив із білоруської шляхти. Після закінчення Києво-Могилянської академії служив писарем у митрополита, полтавського полковника і генеральним писарем. Підтримав гетьмана Івана Мазепу у виступі проти Петра І. Після його смерті козаки обрали Пилипа Орлика гетьманом. Написав "Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького" - документ із основами державного устрою. Організовував антимосковський союз у Європі. Помер і похований в Яссах.
Петро Калнишевський (1690-1803) - кошовий отаман Запорізької Січі у 1762, 1765-1775 роках. Сприяв заселенню запорозьких земель селянами, підтримував розвиток землеробства і торгівлі по нових хуторах. Відмовляв видавати втікачів поміщикам. Після захоплення Січі російськими військами його арештували і заслали на Соловки. За 2 роки до смерті амністували з правом вільного вибору місця проживання. Отаман залишився в монастирі, де й похований. Канонізований УПЦ КП та МП.
Микола Гоголь (1809-1852) - письменник. Родом із села Сорочинці - тепер Миргородський район на Полтавщині. Під час навчання у Ніжині почав виступати на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник. Із 1828-го на державній службі у Петербурзі. Через рік почав публікувати повісті з циклу "Вечори на хуторі біля Диканьки". Написав понад 100 повістей, п'єс та романів. Помер у домі графа Олександра Толстого у Москві. Поховали на місцевому цвинтарі Данилового монастиря. 1931 року прах письменника перенесли на Новодівочий цвинтар.
Михайло Драгоманов (1841-1895) - вчений і громадський діяч. За дорученням Київського університету 3 роки працював у Берліні, Празі, Відні, Флоренції, Гайдельберзі та Львові. Потім виїхав з Києва через політичні переслідування. У Женеві заснував часопис "Громада". Читав лекції про Україну в європейських університетах. Останні 6 років працював у Софії в Болгарії на кафедрі загальної історії історико-філологічного факультету. Похований на місцевому цвинтарі.
Симон Петлюра (1879-1926) - голова Директорії УНР. Родом з Полтави. Після зречення російського царя Миколи ІІ від престолу в лютому 1917-го, очолив Українську фронтову раду, пізніше - Український генеральний військовий комітет. У червні 1917 року в новоствореному українському уряді очолив секретаріат військових справ. Переконував політиків у потребі створення українських військових частин. 1924-го прибув у Францію, за 2 роки був вбитий у Парижі Самуїлом Шварцбардом - за організацію погромів єврейського населення. Похований на паризькому цвинтарі Монпарнас.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 5 найцікавіших археологічних відкриттів 2016 року
Нестор Махно (1888-1934) - керівник селянського повстанського руху 1918-1921 років. Родом з села Гуляйполе - тепер райцентр Запорізької області. 1917-го взявся за розподіл між селянами поміщицьких земель і став добиватися підвищення зарплат робітникам. Створив армію чисельністю до 10 тис. бійців. Воював у Бахмуцькому, Ізюмському, Костянтиноградському, Новомосковському та Павлоградському повітах проти білогвардійців та більшовиків. Із 1925 року жив у Парижі і працював теслярем та робітником сцени Оперного театру та кіностудії. Помер від туберкульозу. Урну з прахом помістили в стіні кладовища Пер-Лашез.
Євген Коновалець (1891-1938) - полковник армії УНР і перший голова ОУН. Народився у селі Зашків - тепер Жовківський район на Львівщині. Організовував Курінь січових стрільців, який звільняв Київ від більшовиків у березні 1918 року. 1929-го у Відні обраний головою проводу ОУН. Добивався розгляду українського питання в Лізі націй. 1938 року агент НКВС Павло Судоплатов у роттердамському кафе "передав від друзів" коробку цукерок з українським орнаментом. Коли відійшов, пакунок вибухнув. Євген Коновалець помер і був похований на місцевому цвинтарі Кросвейк.
Олександр Кошиць (1875-1944) - диригент Української республіканської капели. Народився у селі Ромашки - тепер Миронівський район на Київщині. Працював у Києві диригентом театру Миколи Садовського та Київської опери. Писав музику до п'єс і ставив обробки народних пісень. У січні 1919 року очолив організовану урядом УНР республіканську капелу. З колективом успішно виступав на найкращих сценах Європи, Північної та Південної Америки. Залишився працювати у Нью-Йорку - навчав диригентів і організовував виконання українських творів. Помер у канадському місті Вінніпег. На похорон зійшлось близько 5 тис. українців. Його тіло помістили у мавзолей видатних українців вінніпезького цвинтаря "Ґлен-Іден".
Павло Скоропадський (1973-1945) - гетьман Української держави 1918 року. Із сім'ї російських військових, які мали козацьке коріння. У 13 років розпочав службу в Петербурзі. Брав учать у російсько-японській та світовій війнах. Мав чин генерал-лейтенанта. Обраний гетьманом на Всеукраїнському з'їзді хліборобів 29 квітня 1918 року. Завдяки союзу з Німеччиною встановив владу на більшості українських земель. Підтримав створення українського університету і закладів культури. Після зречення від влади виїхав до Німеччини. Заснував Союз гетьманців-державників. Сприяв виходу із концтаборів членів ОУН Степана Бандери, Андрія Мельника і Ярослава Стецька. Під час бомбардування станції Платлінг поблизу Мюнхена був смертельно поранений. Помер у лікарні монастиря Меттен. Похований у місті Оберстдорф у родинному склепі Скоропадських.
Володимир Винниченко (1880-1951) - письменник і політичний діяч. Народився у теперішньому місті Кропивницький. Учнем гімназії за власну революційну поему отримав тиждень карцеру. У студентські роки возив з-за кордону літературу соціал-демократів. Протягом 1917-1919 років очолював Генеральний секретаріат і Директорію УНР. З початку 1920-х жив у Берліні та Відні. Займався літературою та живописом. 1934-го одружився і переїхав до південного французького міста Мужен. Під час війни нацисти відправили його до концтабору за відмову від співпраці. Помер і похований у Мужені.
Степан Бандера (1909-1959) - голова проводу ОУН(б). Родом із села Старий Угринів - тепер Калуський район Івано-Франківської області. Разом із Ярославом Стецьком був автором Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року. Після Другої світової війни жив у різних містах у Німеччині під ім'ям Штефан Попель. 1959-го в Мюнхені радянський агент Богдан Сташинський із пістолета вистрілив в обличчя Степанові Бандері струменем розчину ціанистого калію. Він помер і був похований на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф. Німецький Верховний Суд визнав, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд.
3 
1
Коментарі
2