Суд над активістами Кенгірського повстання почався 21 липня 1955 року в Джезказгані, районному центрі Карагандинської області Казахської РСР.

На початок 1950-х до Степлагу, Кенгір, входили дев'ять табірних відділень. На 10 червня 1954-го в зоні перебували 20 698 ув'язнених: 16 677 чоловіків і 4021 жінка. Українці в цьому таборі становили 46,3% - 9596 осіб, ув'язнені з Балтії – 22,4% - 4637 осіб, росіяни – 12,8% - 2661 осіб. Більшість ув'язнених - 14785 осіб, тобто 71,4% - були засуджені за зраду Батьківщини, 1421 осіб або 6,8% – за бандитизм; 1202 або 5,8% – за шпигунство, 1140 або 5,5% – за участь в антирадянських змовах. Такі дані наводить Український інститут національної пам'яті.

Склад політичних в'язнів, серед яких найбільше було українських націоналістів, визначав політичну та ідейну спрямованість переважної більшості ув'язнених, а також характер Кенгірського повстання.

"На Великдень, 15 травня 1954 року, колону жінок вели з нічної зміни на цегельному заводі в зону. Назустріч їм ішла на роботу чоловіча. Хлопці привіталися: "Христос воскрес!". Дівчата відповіли: "Воістину воскрес!" У жіночій і в чоловічій зоні були переважно українці. Конвоїр Калімулін полоснув автоматною чергою по чоловічій колоні - 13 в'язнів вбито одразу, п'ятеро з 33 поранених померли потім у лікарні. Звістка про цей випадок збурила концтабір і стала початком масштабного повстання", - пише дослідниця Ганна Черкаська.

16 травня 1954-го в Степлагу, Кенгір, оголосили страйк. На роботу не вийшов ніхто. У ніч на 24 травня політв'язні почали повстання

25 червня біля Кенгірського табору зосередили п'ять танків Т-34, літаки, три пожежні машини з брандспойтами, 98 службових псів із провідниками та дві дивізії воєнізованої охорони - 1600 осіб. Москва вперше застосувала проти ув'язнених танки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Повсталих в'язнів засудили до найвищої міри покарання

26 червня на світанку снайпери знищили всіх вартових на барикадах. В атаку пішли автоматники. У вікна бараків солдати стріляли запальними кулями, горіли нари, диміли матраци, а солдати в бараках добивали поранених. Танки не лише на подвір'ї, а й у бараках чавили людей, часом буксуючи серед тіл. З літака обстрілював в'язнів кулеметник. Упродовж 4 год. оборонялися в'язні. Псів нацькували на поранених. Кров усюди — у бараках, на доріжках, у квітниках, трупи згортали бульдозером.

"Солдати зганяють недобитих за зону. Потім у зону заїжджають вантажні машини, і солдати як попало кидають у кузови мертвих, а ще недобитих проколюють штиками й везуть в уже заздалегідь викопані глибокі ями. І раптом — дощ, злива, яка рідко буває в цих краях. Саме небо заплакало над цими нещасними, над цією страшною трагедією. Калюжі крові, що навіть проливний дощ не зміг їх змити, ще довго зеленими плямами нагадували про тих, хто тут, на цьому клаптику чужої землі, скінчив своє життя", - описує розправу над повстанцями Ганна Черкаська.

Документи слідства значно занижують кількість знищених повстанців, оскільки перед комісією МВС було завдання придушити Кенгірське постання із найменшими втратами. В одних документах вказано, що із повсталих в'язнів загинули лише 35 осіб, в інших – 37 загинули, 61 доставлені в госпіталь, з яких дев'ять померли, 543 отримали тілесні пошкодження, із солдатів лише 40 отримали тілесні ушкодження і контузію. Водночас у документах сказано, що в масовій непокорі третього табірного відділення Степлагу брали участь 5392 ув'язнених, з них 43% жінок. На таку кількість повсталих вказана кількість загиблих у придушенні повстання виглядає сумнівною, тож єдиним повнішим джерелом кількості жертв можна вважати спогади учасників, які виживили. Аналіз цих свідчень показує, що в середньому убитих і покалічених повстанців було понад 700 осіб. Цю цифру загиблих називає у спогадах і політв'язень Ярослав Цилинський.

"Нас по чотири вишикували у колону і в супроводі конвоїрів із собаками повели в степ, – згадує Ганна Борецька. – Там напоготові стояли "чорні ворони". До кожної групи підходили військові з формулярами особових справ, зачитували прізвища в'язнів. Каторжників і тих, у кого термін покарання був 25 років, повантажили у "чорні ворони", повезли у невідомому напрямі. Нас, десятилітників, повернули в зону. Подали вантажні автомобілі. Нас заставили вантажити тіла людей, розчавлених танками. То було страшне, нелюдське видовище. Карателі заставляли нас класти трупи один на один штабелем, наче дрова. З кузовів автомашин текла кров.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У політв'язнів в СРСР не було імен, лише номери" - режисер Олександр Рябокрис

Влада заарештувала 436 активних учасників повстання, з них 36 проходили у справі про Кенгірське повстання, решта потрапили до тюрми. Тисячу ув'язнених - 500 жінок і 500 чоловіків, які підтримували повсталих, - відправили в Дальстрой і в Озерний табір. У липні-серпні 1954 року тривало розслідування причин Кенгірського повстання. 29-31 серпня склали обвинувальний висновок активістам повстання, які залишилися живими після його придушення. Попереднє розслідування завершилося 29 серпня 1954-го. Карна справа №84 мала назву "Справа про звинувачення Слученкова, Келлера та інших", вона складалася з чотирьох томів, останній том містив речові докази -10 пакетів-підшивок.

У повстанні взяли участь близько 8 тис. ув'язнених, більшість із них - засуджені за політичними статтями українці, росіяни, балтійці, євреї.

Пізніше всіх учасників Кенгірського повстання змусили дати підписку про нерозголошення інформації стосовно тих подій.

1956 року очевидець лікар-угорець Ференц Варконі (Лебер) потрапив на Захід і першим розповів світові про повстання.

×