Про що писав Василь Стус – сьогодні дисиденту виповнилося б 80 років

Протягом 1965-1986 років вийшло 5 збірок віршів Василя Стуса. Він постійно публікував літературно-критичні статті та переклади з німецької мови.

Із місць позбавлення волі в 1972-1985 передавав листи друзям і рідним. Засуджені, які відбували покарання разом з ним, згадують, що в таборі Василь Стус дуже багато писав. Але міг робити це тільки тоді, коли було дозволено керівництвом. Готова неопублікована збірка із 300 поезій та перекладів залишилась у таборі біля села Кучино в Пермському краї в Росії, де він загинув.

Gazeta.ua підготувала добірку цитат Василя Стуса.

"Жити - то не є долання меж, а навикання і самособою – наповнення"

"Від горілки шлях до витверезника, від гашиша — до в'язниці, за читання книжок платимо життям. Народився — щоб читати"

"Наша історія — це все і завжди спочатку, якась постійна гойданина на одному й тому ж місці, мертва хвиля еволюції"

"Бери од кожної пори свого життя те, що вона тобі пропонує. Вимагати од часу — і немудро, і негідно, може. Але — і не пливи за течією. Будь собою — тобто, виробивши тверді орієнтири, що таке добро і що зло, виростай у їхньому магнітному полі, аби по ньому все в тобі скристалізувалося (так Вернадський писав, згадуючи геологічні структури). Ідеал є один — добра і справедливості, чесності і любові. Іншого, мабуть, нема. Ще додам — ідеал Краси"

"Ти ждеш іще народження для себе, а смерть ввійшла у тебе вже давно"

"Тримай над головою свічку,

допоки стомиться рука –

ціле життя. Замало – нічку.

Довкола темінь полохка"

"Завжди любити, щоб завжди помилятися. Але - завжди любити. І відтак існувати, а існувати - це помилятися"

"З прикрістю можна констатувати, що психологічна ситуація сьогодні дуже подібна на ту, що, була сто років тому. Різниця одна, але суттєва: хліборобсько-селянська Україна вже не є ні хліборобською, ані селянською, хоча її культура й досі живиться з цієї основи"

"Щось вимінила у твоїй натурі

Від тебе відгороджена весна"

"Як мені досягнутися до того дня, коли все буде гаразд? Скажіть мені. Монтеню, Платоне, Сковородо, Канте — скажіть мені. Хтось бере слово? Мовчання. Одноголосне. Як на профспілкових зборах. Профспілка глухонімих. Жодного зауваження до порядку денного. Згода, бо все — ніби повз їхні вуха".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В'ячеслав Чорновіл: "Допустити дві державні мови – значить, зруйнувати державу"

"Бо вже не я – лише жива жарина

горить в мені. Лиш нею я живу.

То пропікає душу Україна –

та, за котрою погляд марно рву"

"Обачні! Золота середина — найнебезпечніша. Ви ж бо подвійні вороги!"

"Ми двічі не вмираємо. Ми сущі

раз — і навіки, і на все життя.

Не жебраємо ласки ні від кого"

"Живі - у домовині. Мертві - ні, хоча тюремним муром всіх притисло. Прадавні роки, місяці і числа перебирають у живій труні"

"Власне, чи є українська інтелігенція? Думаю, або її немає взагалі, або вона молода і все недозріла. Вона втратила свою якість або ніколи її не досягала. Український інтелігент на "95% чиновник і на 5% патріот. Отож, він і патріотизм свій хоче оформити в бюрократичному параграфі, його патріотизм і неглибокий і ні до чого не зобов'язує. Бо на Україні досі не створено патріотичної гравітації. Введена в систему держави, ця інтелігенція не чує жодного обов'язку перед народом, який так і не забув індивідуального обличчя. Він теж многоликий янус, радянській Світовид"

"Як у "Галілеї": чесноти на гидкому ґрунті, квітка, виросла з учорашніх нужників. І цей педерастизм, ця чеснота навпаки, ця гангрена болю видається за патріотизм"

"Отак живу: як мавпа серед мавп.

Чолом прогрішним із тавром зажури

все б'юся об тверді камінні мури,

як їхній раб, як раб, як ниций раб.

Повз мене ходять мавпи чередою,

у них хода поважна, нешвидка.

Сказитись легше, аніж буть собою,

бо ж ні зубила, ані молотка.

О Боже праведний, важка докука —

сліпорожденним розумом збагнуть:

ти в цьому світі — лиш кавалок муки,

отерплий і розріджений, мов ртуть"

"Намагайся зрозуміти інших людей, бачити в їхніх життях їхню правду, яку треба приймати, а не оспорювати. Отож, суди про людей не зі своєї позиції тільки, а й з їхньої. Ще краще — з кількох позицій. А як би вчинив тут П'єр Безухов чи Роберт Джордан чи Мартін Іден, наприклад? Для цього треба мати щедре серце. Живуть же по-своєму дерева і квіти, жаби і ластівки, щурі й соколи. І претензій до них ніхто не ставить. Так і люди".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Піднімали домовину, а з неї лилася вода" - перепоховали українських дисидентів

"Напередодні свята,

коли люди метнулися по крамницях,

виносячи звідти шпроти, смажену рибу,

шинку і горілку з перцем,

якийсь дивак, обутий в модні черевики

(такі тиждень тому були викинули

в універмазі "Україна" — двадцять два

п'ятдесят з навантаженням — дитячі штанці

вісімнадцятого розміру), облився чортівнею

і підпалив себе.

О, він горів, як порося, смажене примусом,—

налетів на людей, що культурно собі стояли

в черзі за цитринами.

Порозбігалися усі як один:

від нього так несло смаленим —

носа було навернути ніяк.

На щастя узялося кілька міліціонерів,

одразу вкинули його в машину

і помчали в бік Лук'янівки.

А черги ми таки достоялись. Аякже:

що то за святковий стіл без цитрин?"

×