Виставка обрядових та поминальних хлібів з усіх регіонів України відкрилася в музеї "Меморіал жертв голодомору" у Києві. Кілька десятків хлібів з різних регіонів України за старовинними рецептами випекли реконструктори Вадим Мицик, Ольга Наливайко, Валентина Борисенко, Олена Брайченко, Олена Щербань і Ольга Олійник.
- Це виставка-тризна за тим поколінням 1932-33 років, яке виморили голодом, яке не було поховане за християнським обрядом, якому не поставили хліб на віко домовини, - говорить керівник виставки заступник директора музею Леся Гасиджак. - Поштовхом до виставки стала одна історія, коли в одній родині, як з'ясувалось, шість людей померло у 1932 році, але ніхто про це не знав, тому що заборонено було говорити про Голодомор. Це виставка хлібів, які пекли на різні календарні свята. З іншого боку, ця виставка — це реквієм за тією культурою, яка була знищена в 20 столітті. Багато хлібів, які ви бачите сьогодні, були реконструйовані — спечені за давніми рецептами, про які уже практично ніхто не знає. Тому ми хочемо повернути їх до нашої культури.
Консультант Галина Олійник каже, що ідея такої виставки з'явилася ще 10 років тому.
- У нас були розмови ще з 2004 року, як робити цю тризну. Думали: по кожному району зробити це автентично. У нас була полеміка про те — давати короваї чи не давати. Тому що коровай — це свято і радість. Але в Україні до сьогоднішнього дня неодружених молодих людей хоронять з короваєм. Перед цими людьми, які померли в голод, ми винні. Недаремно на свята у гості запрошували померлі душі і під час посту просили підтримки. Наші пращури вірили, що і щасливе життя, і добрий урожай залежать від душ предків.
Ольга Наливайко — етнограф, реконструктор давніх хлібів — спекла 5 старовинних хлібів.
- Я з великою любов'ю спекла ці хліби, - каже. - Ця традиція має передаватися як епос. То не таке, що поставив, ми з'їли, і його нема. Приходить певна подія, і ми маємо це повторити. То має бути родинна традиція. Не треба лінуватися пекти хліб — то треба хотіти зробити. Коли я роблю цей хліб і потім його витягаю з печі, з нього йде така сила, що втома кудись тікає, бо тісто місити тяжко. Розкажу один фрагмент про поховальний коровай. Коровай на весілля — свято. А коровай на похороні — це сум. Різниця між ними в тому, що весільний коровай затикується деревцем, яке символізує рід, воно має розгалуження. А поховальний коровай не прикрашають деревцем. Тому що ця людина не дасть роду.
Свої хліби Ольга Наливайко відтворила за родинними рецептами, а також за рецептами, які розповідали раніше старі люди по селах. Зараз, каже етнограф, мало хто їх знає. Підводить до великого хліба з запеченим посередині меншим буханцем:
- Це хліб "з душею" або "з дитятком": в звичайний хліб робиться заглибина, ямка, і туди дається малесенький буханець. Подала я ще маленькі хліби "подавники" з Карпат. І хліб-"запростибіг" з Центральної України. Його роздавали людям за молитву.
Аромат хлібів стоїть у всьому виставковому залі.
Леся Гасиджак ламає великий запашний "пампушник" і роздає присутнім — причаститися в пам'ять за померлими у великий голод, яким свого часу не спекли хліба.
5 
1
Коментарі