Наприкінці січня 1924 року в Москві стояли морози. Керівництво партії більшовиків обговорювало варіанти поховання щойно померлого Володимира Леніна.
Михайло Калінін - голова Центрального Виконавчого Комітету - запропонував не ховати тіло, а спорудити мавзолей, щоб усі охочі могли подивитися на мумію.
Народний комісар з військових та морських справ Лев Троцький назвав таку пропозицію блюзнірством. Але його не послухали. Для тимчасового мавзолею почали кирками довбати замерзлу землю. Щоб полегшити роботи, ґрунт підривали динамітом. Пошкодили каналізацію. Яму заповнили нечистоти. Подію коментував тодішній патріарх Тихон:
- Які мощі, такий і єлей.
Слова патріарха виявилися пророчими. Відтоді мертвому Леніну не давали спокою і в мавзолеї. Його мумію час від часу намагалися знищити. Перший замах на тіло вождя здійснив російський селянин Митрофан Нікітін.
Навесну 1934 року московськими вулицями йшов немолодий чоловік - 46-річний селянин Митрофан Нікітін із радгоспу "Прогрес" Куркінсього району Московської області. За годину він зайняв чергу до мавзолею Леніна. Час від часу чоловік доторкався до правої кишені піджака. Там лежав револьвер "наган" і передсмертна записка. Нікітін задумав розстріляти тіло мертвого вождя. Своїм учинком хотів привернути увагу до несправедливості, яка, на його думку, творилася в СРСР.
Митрофан народився в 1887 році неподалік Брянська. Чим займався до війни і революції - невідомо. Згодом писав, що трудився з 13-ти років. По завершенні революційних подій влаштовувався чиновником у сільській місцевості. Побував у різних куточках Союзу. Спочатку підтримував дії нового уряду. Згодом розчарувався.
- В країні нічого не змінилося. Жирують тільки ті, хто при владі, - писав у щоденнику.
Винуватцем усіх бід вважав Володимира Леніна. Голодомор 1932-33 років застав його в Україні. Митрофан пише у своєму щоденнику.
- Що з народом роблять? Відбирають останню крихту. Незадоволених розкуркулюють. Селяни не в змозі прогодуватися. Сам бачив, як родина перебирала дітей: частину залишали в хаті, а частину зачиняли в льоху на вірну смерть, бо не могли прогодувати.
Митрофан розумів, що будь-який протест, до якого вдаються на Заході, в Радянському Союзі буде приречений на провал. Тут нема вільної преси, нема громадянських свобод, натомість лютує міліція. Треба зробити щось неординарне, про щоб узнала вся країна.
- Оскільки у всьому винен Ленін, мушу його розстріляти, - вирішує.
Подія мала бути резонансною, яку б навряд чи вдалося приховати від громадськості. Зважившись, Нікітін їде в Москву.
При вході в мавзолей обшуків тоді не проводили. З пістолетом у кишені терорист пройшов повз вартових. Спустився донизу в напівтемряву й піднявся в зал східцями. Митрофан дістав пістолет, який до того ніколи не тримав у руках. Двічі вистрелив у напрямку труни. Жодного разу не влучив. Переляканий натовп кинувся до виходу. Звідти прибігли вартові. Третьою кулею Нікітін стріляє собі в серце. Помирає миттєво. Єдиним трофеєм охоронців стала його передсмертна записка, що була адресована керівництву країни.
Довкола злидні, рабство, голод, звірства, прибитість якась. Процвітають шахрайство, крадіжки, грубість. У віддалених селах, радгоспах люди бігають по сусідах, дістають ложку солі або сірник, щоб засвітити якийсь каганець. Солі немає, мила теж, сірників, гасу, палива немає... Усі збожеволіли, втратили голову від такого важкого, безглуздого життя. Живуть тільки одним днем, що ж буде завтра? Цієї весни 1934-го знову дуже багато людей помруть від голоду, бруду, хвороб. Я, Нікітін Митрофан Михайлович, з радістю вмираю за народ. Схаменіться, що ви робите? Куди країну завели? Адже все котиться по похилій у безодню.
Ввечері того дня начальник урядової охорони Карл Паукер передав записку Йосипу Сталіну. Той залишив на ній припис: "В мій архів". Записку знайшли тільки через 60 років після замаху.
- Митрофан знав, що йде на вірну смерть, - пише московський історик Андрій Коржевников. - Якби залишився живим, мусив би під тортурами видавати "спільників", яких не було. Зрештою його б і так розстріляли.
Відтоді Сталін ще більше став довіряти Паукеру. Адже саме його підлеглі "знешкодили терориста" й не дали здійснитися замаху на тіло вождя. Населення країни нічого не взнало про постріли в мавзолеї. Кільком випадковим свідкам заборонили говорити під страхом арешту. Однак спроби знищити мертвого Леніна не припинилися.
Після Нікітіна відомо про ще 4 замахи на тіло Леніна
20 березня 1959 року один із відвідувачів наблизився до труни з тілом Леніна і вдарив по ній молотком. Скло витримало, але тріснуло. Зловмисника запроторили в одну із психіатричних лікарень. Його ім'я й подальша доля невідомі.
14 липня 1960 року міністр охорони здоров'я СРСР Сергій Курашов написав пояснювальну записку на ім'я Микити Хрущова. В ній повідомляв, що житель міста Фрунзе (тепер Бішкек - Gazeta.ua) татарин К.М Мінібаєв о 14 годині 30 хвилин вискочив на кришку труни й розбив її ударом ноги. Дрібні уламки скла посипалися на обличчя й тіло вождя. Труну з тілом Сталіна, яка тоді ще стояла поруч, зловмисник не зачепив. Мавзолей зачинили для відвідувачів на 2 з половиною місяці. Пошкодження були значними. Над правою бровою Леніна утворився розрив шкіри довжиною понад сантиметр і глибиною 3 міліметри. Шкіру зшили в лабораторії при мавзолеї. Вирішено було замінити скло на міцніше – куленепробивне. На допитах Мінібаєв зізнався, що задумав знищити Леніна ще в 1949 році. Подальша доля нападника невідома.
У вересні 1967 року житель Каунаса Микола Крисанов підірвав начинений вибухівкою пояс біля входу в мавзолей. Терорист і кілька охоронців загинули. Скалічіли 8 відвідувачів. Мавзолей не постраждав. Відряджений із Запоріжжя до Москви фотограф Бурбовський розповідав: "Усі просто заціпеніли, а потім кинулися врозтіч. Повз мене пробіг хлопець, в якого кров текла по ногах. Якийсь військовий на руках ніс дівчинку. У неї була маже відірваною нога, що трималася на самих сухожиллях. Перед входом у мавзолей лежав чоловік з вивернутими кишками. Я почав фотографувати" Згодом усі знімки відібрали.
А найгучніший замах стався 1 вересня 1973-го. На місце пригоди прибув голова КДБ Юрій Андропов. Його вже чекав комендант Кремля генерал Сергій Шорніков. Він розповів, що невідомий злочинець зумів приховати під одежею вибуховий пристрій. Зловмисник ішов за безкінечними колонами школярів, які того дня приходили віддати шану вождю. Охоронці подумали, що перед ними шкільний учитель. Терорист пройшов у траурний зал. Порівнявшись із труною, з'єднав контакти. Пролунав вибух. Ударна хвиля прийшлася на саркофаг, але зміцнений напередодні, той витримав удар. За свідченнями очевидців від вибуху загинуло кілька учнів. Ще кілька десятків отримали поранення. Від терориста залишилася голова і частина правої руки. Із обривків паперу відновили його паспорт. Згодом виявилося, що документ крадений.
Тіло Котовського три роки пролежало в мішку
Слово мавзолей походить від імені малоазійського царя Мавзола, що жив у місті Галікарнас (сучасна Туреччина) в IV столітті до нашої ери. Цар збудував собі пишну гробницю, яку вважали одним із семи чудес світу. Споруда простояла півтора тисячоліття й була зруйнована землетрусом.
Нині в світі налічується близько сотні мавзолеїв, найвідоміші з яких - мавзолей Кім Ір Сена в комплексі Кимсусан в Північній Кореї, мавзолей Хо Ші Міна у В'єтнамі, мавзолей Мао Цзедуна в Китаї.
Мумію Кім Ір Сена заборонено фотографувати. Іноземців пускають у мавзолей лише організованими туристичними групами. Тіло Мао лежить у кришталевій труні укрите червоним китайським прапором. В'єтнамський лідер Хо Ші Мін заповів спалити своє тіло й розвіяти попіл над В'єтнамом. Однак його наступник Ле Зуан вирішив забальзамувати померлого. Певний час мумію переховували, боячись, що її знищать американські бомбардувальники. Після укладення миру звели мавзолей.
В Україні є два мавзолеї – червоного комбрига Григорія Котовського в однойменному місті на Одещині й лікаря Миколи Пирогова у Вінниці. Забальзамоване тіло Котовського румунські окупанти в 1941 році викинули в канаву. Місцеві жителі відкопали його і зібрали рештки в мішок. Після повернення Червоної армії мавзолей відновили, а останки склали в закриту цинкову труну.
5 
1
Коментарі