Після розгону 29 листопада "Беркутом" учасників акції на майдані Незалежності частина протестувальників сховалась у Михайлівському монастирі неподалік. Там вони забарикадувалась. "Останній раз в Києві люди ховались в церквах від озвірілих вбивць під час штурму Києва ханом Батиєм", - написала з цього приводу нардеп Леся Оробець.
Історія Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря починається з 11 липня 1108 року згадкою в літописі про закладення князем Святополком-Михаїлом храму в ім'я св. Архістратига Михаїла. Ця церква була на той час єдиною в Києві, яка мала золоту баню і через це одержала назву Золотоверхої.
Михайлівський собор збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'янковому розчині технікою "мішаної кладки" з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки та фрески. Частина мозаїк та фресок Михайлівського Золотоверхого собору збереглася.
Михайлівський Золотоверхий собор - хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами. Найбільшою його святинею стали мощі святої великомучениці Варвари, привезені до Києва дружиною князя Святополка, дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина, яка носила в хрещенні ім'я Варвара. В 1240 році його пограбували і частково знищили орди хана Батия.
У першій половині XVIII століття на території монастиря відбулося велике будівництво в стилі українського (мазепинського) бароко: в 1713 році збудована трапезна церква, у 1716-20 – кам'яна дзвіниця. Собор на цей час перетворився на семикупольну споруду, усі бані якого було вкрито червонним золотом. В середині XVIII століття збудована кам'яна огорожа фортифікаційного призначення. Частина її, що виходила на Володимирську гірку, добудована у 1835-1836 роках. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття на території монастиря зведені так звані Михайлівські готельні номери.
У 1919 році церковні цінності були конфісковані та пограбовані в результаті переписів рухомого й нерухомого майна ревізійними більшовицькими комісіями та розтягуванням його між різними радянськими установами. Поступово ченців було виселено, а житлові приміщення монастиря стали гуртожитками для службовців, червоноармійців, робітників, студентів та використані під склади.
1922 року Михайлівський монастир було ліквідовано. У 1934—1936 Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіниця та частина інших споруд монастиря були знесені радянською владою у зв'язку з проектом створення на цьому місці урядового центру. Останній планували зробити копією головного будинку ЦК КПУ — зараз Міністерство закордонних справ. Урядовий центр на місці Михайлівського Золотоверхого собору так і не збудували.
Перед знищенням унікального ансамблю української архітектури була проведена дослідницька робота. Фрески, мозаїки були перевезені до музеїв Москви, Ленінграду (Санкт-Петербургу), Новгорода та інших міст СРСР. Мозаїчну композицію "Євхаристія" було перенесено до Софійського собору. Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповідника. В роки Другої світової війни деякі фрески були вивезені до Німеччини, звідки вони потрапили до Ермітажу у Ленінграді.
На початку 1990-х років Українська православна церква Київського патріархату збирає кошти для відтворення собору. В ньому проходить служба Української православної церкви, а поруч діє монастир. 9 грудня 1995 року президент Леонід Кучма видав указ, який визначав відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря загальнодержавним пріоритетом.
Собор було відкрито наприкінці травня 1998-го. Починаючи з 2001 року фрагменти фресок, що зберігалися в Ермітажі, були передані Україні.
3 
1
Коментарі
4