"Міф про українця як погромника міцно засів у свідомості поляків"

 

У Польщі під час Другої світової війни вкорінилося ставлення до українців як до ворогів. Це відповідало імперській політиці довоєнного польського уряду, що і змогла використати нацистська Німеччині для власної мети. Про це у коментарі Gazeta.ua сказав кандидат історичних наук Іван Дерейко.

"Водорозділ між сучасними Західною і Наддніпрянською Україною був у тому, що не просто так Галичину приєднали до генерал-губернаторства Польщі, - повідомив історик. - Тут панував імперський принцип „поділяй і володарюй", а значить – натравлювати одну націю на іншу. У Польщі діяла охоронна поліція, що слідкувала за порядком, і були важко озброєні загони поліції особливого призначення, які мали призначення боротися з потужнішими проявами непокори. У генерал-губернаторстві „Польща" було створено 12 таких батальйонів до кінця війни. З них лише один був польським, та й той був відправлений воювати в Україні. А українські поліцій ні частини, які лишалися в Польщі були призначені боротися з польським партизанським рухом. Поляки всіх, хто служив у німецьких частинах і приходив зі сходу, вважали українцями. Тому що вони бачили українські батальйони у себе вдома і чули розповіді утікачів з Волині про те, що там українці найбільші вороги".

Образ українця як ворога міцно засів у головах навіть тих поляків, які навряд чи могли бачити справжніх українців, переконує Іван Дерейко. Він навів цікавий приклад:

"Польські історики опитували тих, хто вижив після придушення Варшавського повстання. Жителі розповідали, що до них в оселі забігали українці, яких вони впізнали за розкосими очима. Ще хтось розповів, що його пограбував українець з нашивкою „Грузія" на рукаві. А ще в тому опитуванні згадується шикарна фраза – „Я впізнав українців, тому що вони почали грабувати і загалом поводили себе, як українці". Тобто міф про українця як погромника міцно засів у свідомості поляків".

За словами Дерейка, міф про те, що дивізія „Галичина" брала участь у придушенні Варшавського повстання походить саме з такого упередження поляків щодо українців.

"Це дуже потужний міф. 10 унтер-офіцерів цієї дивізії в процесі підготовки опинилися у Варшаві під час повстання. Їх прагнули розкидати по німецьких частинах в якості перекладачів. Вони написали протест і попросили переправити їх назад до дивізії „Галичина". Їх переправили, один офіцер, у якого родина була у Варшаві, втік і зник. Ось і вся прив'язка до повстання. Наприкінці Варшавського повстання туди справді перекинули Волинський легіон самооборони, колишній мельниківський партизанський загін. У процесі протистояння з бандерівцями вони відмовилися вступати до лав УПА, перейшли на бік німецької армії. Бойова група цього батальйону дійсно брала участь у придушенні Варшавського повстання. Ще у цій акції брав участь допоміжний підрозділ Українського визвольного війська. Мали обороняти варшавський вокзал і евакуювати німецьке майно. За це троє осіб з цього підрозділу були нагороджені, а після цього відразу заарештовані, тому що це майно, яке вони з боєм вивезли з Варшави, почали обмінювати у місцевих поляків на горілку, щоб відсвяткувати нагородження. Решту війни вони провели у концтаборі", - підсумував історик.

×