150 років тому українська мова перестала бути просто засобом спілкування і творчості, а стала ще й політичним чинником. У липні 1863-го з'явився знаменитий Валуєвський циркуляр, який різко обмежує українське книгодрукування. Відтоді політичні баталії навколо української мови не вщухають, обростаючи все новими нюансами.
"Більшість малоросів самі досить ґрунтовно доводять, що ніякої особливого малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їхнє, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, зіпсована впливом на нього Польщі", - найвідоміша цитата з циркуляра міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва.
Проте слід особливо відзначити, що Валуєв при цьому посилається на думку самих малоросіян. І хоча якихось соціологічних досліджень з цього приводу не проводилося, однак, треба визнати, що Валуєв у даному випадку не лукавив. Дійсно, українофіли були відносно нечисленною тусовкою. А основна частина освіченої публіки в Південно-Західному краї цілком була солідарна з владою в тому, що малороси разом з великоросами і білоросами становлять один російський народ (дехто додавав сюди ще й карпаторосів Галичини та Буковини, що входили тоді до складу Австрії).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий Київ буде український
Саме вірнопіддані малороси першими стали бити тривогу з приводу діяльності українофілів. Так що, як справедливо зазначає літературознавець Володимир Панченко, історія Валуєвського циркуляра почалася не в Санкт-Петербурзі, а в Києві. І справа не тільки в тому, що саме київський цензор звернувся вгору по інстанції за роз'ясненнями з приводу книжок для народу малоросійською говіркою (прикладена до запиту доповідна записка лягла в основу циркуляра). Саме місцева публіка першою занепокоїлася через діяльність укріанофілів і стала строчити доноси про те, що "під приводом поширення грамотності і освіти" йде робота "з метою відновлення незалежності Малоросії".
Нарешті, в тому ж 1863 почалося польські повстання, і повстанці поширювали на Правобережній Україні прокламації українською мовою. До речі, поляки тоді теж вважали українців (як і литовців) частиною польської нації.
У підсумку, глава імперського МВС затвердив припис для цензурних комітетів про призупинення друкування малоросійською мовою літератури релігійної, навчальної та призначеної для початкового читання. До пропуску цензурою дозволялися "тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красної літератури". Остаточне рішення передбачалося прийняти після узгодження питання з міністерством освіти й Синодом. За 7 років після появи Валуєвського циркуляра в Російській імперії вийшло всього 23 українських книги - стільки ж, скільки за один 1862-й. Хоча заборона не поширювалася на витончену літературу, однак цензори нерідко вважали за потрібне "перепильнувати".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Баришня уже лягли і просять" - комедії "За двома зайцями" повернули українську озвучку
І все ж, Валуєвський циркуляр став свідченням слабкості російської асиміляторської політики. Фактично, в Санкт-Петербурзі визнали, що програють українофілам у впливі на народні маси. Неймовірно, але у справі народної освіти купці ентузіастів вдалося обіграти величезну імперію! І влада нічого не могла їх зростаючому впливу протиставити, окрім банальної заборони.
До речі, Валуєв згодом у приватному листуванні відзначав, що одних заборонних заходів мало і було б краще обійтися взагалі без заборон, а регулювати подібні питання "силою громадської думки". "Ми сильні матеріально, а потрібно бути сильними ще й морально", - писав він видавцеві "Московських відомостей" Михайлу Каткову, радячись, як би простимулювати доцентрові, а не відцентрові тенденції.
Однак далі розмов та подальших заборон (в 1876-му з'явився імператорський Емський указ, ще більш обмежує українську мову) справа не пішла. Система початкової освіти довгий час залишалася в руках церкви, яку не хвилювали питання націогенезу. Досить сказати, що повне російське видання Святого Письма з'явилося тільки в 1876-му - за наполяганням Олександра ІІ, якому довелося долати опір вищого кліру, який тримався за церковнослов'янську. Навіть переклад "Капіталу" Маркса російською мовою з'явився на рік раніше!
Початковій освіті, яка мала слугувати одним з основних інструмент асиміляції, влада належної уваги не приділяла. "У 1879 р. з [держ] бюджету покривалося лише 11,3% всіх витрат на початкові школи. Самі селяни давали втричі більше, а земства - 43,3% всіх коштів... 11% державної участі у витратах на початкову школу означали вирок будь-якому асиміляторському проекту", - пише російський істороік Олексій Міллер у фундаментальній роботі "Українське питання" в політиці влади та російській громадській думці (друга половина 19 століття)".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Час української драматургії настає"
Замість того, щоб приручити цілком лояльних і аполітичних українофілів, російська влада і малоросійські громадські працівники просто виштовхали їх в опозицію. Багато в чому завдяки антиукраїнській політиці російської влади, в австрійській Галичині народовці змогли перехопити ініціативу у москвофілів. Галичина стала "Українським П'ємонтом" за активної участі українофілів, які приїхали з Російської імперії. Туди ж були перенесені основні українські наукові та видавничі проекти, які тепер могли собі дозволити набагато більше, ніж в умовах російської цензури.
До речі, твердження, ніби український рух став результатом "австрійської інтриги" проти Росії - безпідставні. Відень підтримував українців насамперед з внутрішньополітичною метою - як противагу значно сильнішим полякам (скоріше, це Росія підтримувала галицьких москвофілів, переслідуючи далекосяжні цілі). І вже у всякому разі, не австрійці позбавили українофілів можливості займатися легальною суспільно-просвітницькою діяльністю на території Російської імперії.
Історія Валуєвського циркуляра особливо повчальна для тих, хто хоче проводити мовну політику, перш за все, за допомогою держави. Насправді, в такому питанні активна громадська позиція і творче горіння куди більш важливі, ніж закони і підзаконні акти. А послуги чиновників у цій сфері можуть виявитися ведмежими.
3 
1
Коментарі
20