"У роки Другої світової війни Україна перетворилася на гігантське поле битви, на якому великі імперіалістичні держави боролися за домінування на континенті, за реалізацію своїх проектів "світової революції" та "нової Європи", - такими словами розпочинає свою лекцію "Друга світова війна: українська альтернатива" професор Іван Казимирович Патриляк. Лекція відбулася 7 травня у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Іван Казимирович виділяє два типи імперіалізму - великий та дрібний. На 1939 рік прикладами великого імперіалізму були СРСР та нацистська Німеччина. Коли у СРСР мріяли про всесвітню революцію, то Німеччина прагнула встановити "Новий порядок" у Європі.
Однак, як слушно зауважує професор, крім великих імперіалістичних держав, українські землі були об'єктом зазіхання імперіалізмів дрібніших - польського та угорського.
"Чи можемо ми говорити про польський імперіалізм? - запитує Іван Казимирович і тут же відповідає, - так, можемо. Навіть після 1939 року, коли польська державність припинила своє існування, поляки не полишали ідеї розширення кордону. Цю ідею польське підпілля намагалося реалізувати за рахунок українських та білоруських земель."
На думку історика, українсько-польський конфлікт на Волині у 1942-1943 роках був саме боротьбою за кордони - українці боролися за утвердження кордону самостійної України, поляки намагалися розширити межі своєї майбутньої відродженої держави. Однак розгортання Другої світової війни внесло важливі корективи у плани і української, і польської сторін.
Професор звертає увагу на той факт, що на той час і поляки, і українці, та й увесь світ дивився на Другу світову війну крізь призму Першої. Це в принципі логічно - до цього в людства був лише один приклад глобального протистояння. Проте Друга світова війна ніяк не хотіла походити на Першу і відбувалася за своїм власним сценарієм.
Розглянувши ці засадичні питання, перейдемо нарешті до української альтернативи у Другій світовій війні. Мова у першу чергу йде про український самостійницький проект, реалізований Організацією українських націоналістів.
Напередодні Другої світової війни Україна займала важливе місце у гітлерівському проекті "Нової Європи". Ідеолог НСДАП Розенберг передбачав створення держави Україна, яка була б васалом Німеччини.
В українських націоналістів уже були приклади, коли німці допомагали створенню національних держав у Словаччині та Хорватії. Проте були і тривожні сигнали, які змушували українців задуматися щодо справжніх намірів німецького командування. Наприклад, коли у березні 1939 році Карпатська Україна проголосила свою незалежність, то Гітлер дозволив своєму угорському союзнику Хорті окупувати цю територію.
Ще більший удар чекав у серпні 1939 року, коли було підписано пакт Молотова- Ріббентропа про розподіл Польщі. Хоча більшість українських націоналістів вирішили, що це тактична поступка Гітлера, однак серед них почався розкол, який оформився в середині 1941 року. Замість єдиної ОУН утворилася ОУН (м), або мельниківців, та ОУН (б), тобто бандерівців.
На той час уже стає очевидним охолодження у відносинах між СРСР та Німеччиною. Стало зрозумілим, що Німеччина готується напасти на СРСР. Невідомо було лише, коли це трапиться. В таких умовах українські націоналістичні організації надсилають до німецького уряду два меморандуми.
"Мельниківці переважно покладалися на здоровий глузд німців. За відновлення незалежності вони були готові поступитися економічною свободою і бути вірними союзниками Німеччини. А от меморандум бандерівців канцелярія Гітлера назвала "нахабною запискою групи молодих людей." І це дійсно було так - більшість проводу ОУН(б) мали на той час 29-31 рік, - зазначає Іван Казимирович. - У їхньому меморандумі говорилося, що все залежить від позиції німецького керівництва. Бандерівці говорили, що у Європі досі немає зразків вирішення українського питання і зазначали, що воно лежить між Німеччиною та Англією."
Дійсно, бандерівці намагалися налагодити стосунки не лише з Німеччиною, а й з іншими європейськими державами. Зокрема відомі спроби ОУН (б) через Угорщину вийти на Швецію, а також через греко-католицьку церкву - на Ватикан. Були навіть спроби через сербських четників вийти на Великобританію, проте не вдалося.
Позиція Гітлера щодо українського питання залишалася невідомою аж до середини 1941 року. У той час, як ОУН (м) сподівалася на німецьку лояльність, ОУН (б) вирішила каталізувати події.
Ще у травні у Кракові оунівці розробили план дій на випадок радянсько-німецької війни. Його суть полягала в необхідності дістатися до найближчого великого українського міста і там проголосити незалежність України. Це мала зробити спеціальна група на чолі з Ярославом Стецько.
29 червня 1941 року група Стецька разом з українським батальйоном у складі вермахту "Нахтігаль" увійшла до Львова. Їхнім завданням було невеликими силами оволодіти містом та проголосити незалежність. Незалежність була проголошена 30 червня 1941 року. Але українські націоналісти не врахували, що невдовзі після них до Львова увійшли німецькі військові частини і вже на початку липня 1941 року розпочалися арешти націоналістів.
"Чи була можливість реалізації української альтернативи 1941 року? На це питання не варто давати однозначно негативну відповідь. ОУН (б) дивилася на події ІІ світової війни, як і решта політиків, через досвід Першої світової війни. На середину 1941 року вважали, що СРСР не встоїть і буде новий Брестський мир," - зазначає Іван Казимирович.
Дійсно, СРСР через Болгарію пропонував укласти сепаратний мир. Після цього Німеччина вступила б у війну з Заходом. Однак навіть володіючи європейською частиною СРСР, Німеччина не могла б протистояти військовій потузі США та Великобританії.
Тому оунівці закликали своїх прибічників масово інфільтруватися у німецькі поліційні підрозділи. Коли б Німеччина зазнала поразки у війні з Заходом, вони мали блокувати німецькі гарнізони. Разом з тим бандерівці, керуючись досвідом Першої світової війни, намагалися каталізувати революційні рухи у Радянському Союзі. Для цього були створені спеціальні національні легіони. Всі ці проекти вимагали багато часу та тривалої позиційної війни, однак події на фронті розвивалися надто стрімко - у травні 1945 року Німеччина капітулювала.
"Незважаючи на те, що українська альтернатива так і не була реалізована, вона не була примарною. Якби ІІ світова війна розвивалася за сценарієм Першої світової, коли розпадалися імперії, то в українців був шанс реалізувати мрію про власну державність," - сказав Іван Казимирович на завершення своєї майже 2-х годинної лекції.
Після цього він відповів на запитання, пов'язані з постаттю Степана Бандери, а також з партизанською діяльністю українських націоналістів.
Разом з лекцією відбулася презентація нового перевидання книги "Перемога або смерть: український визвольний рух у 1939 - 1960 роках", яка вийшла цього року у рамках співпраці видавництва "Клуб сімейного дозвілля" та Центру досліджень визвольного руху.
3 
1
Коментарі