Радянська ідентичність на початку свого виникнення була зовсім не тим "совком", з яким сьогодні ми асоціюємо пізній Радянський Союз. Більше того, радянська культура 20 років породила всі масові національні культури колишнього СРСР, стверджує відомий історик Сергій Єкельчик. Звідки росте коріння радянської культури, чому і коли вона загинула, яким чином "висока" українська культура химерно переросла у шароварщину і чому російська культура сьогодні має сильніші позиції, він розповів в інтерв'ю для Gazeta.ua.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "На службу можно принимать только лиц, владеющих украинским языком"
Багато хто сьогодні говорить про радянську ідентичність. Всім відомо, що вона, ніби-то так і не сформувалася. Але, з іншого боку, багато хто говорить про "совків". Тож чим була радянська ідентичність?
- Думаючи про радянську ідентичність, нам згадується кінець 80-х років, Леонід Брежнєв, убога попса черги. А от коли вона постає на початку 20 століття у змаганні з іншими ідентичностями, тоді розумієш, що сутність радянського проекту була іншою – це була революційна ідентичність, яка асимілювала в себе всі інші. Такі різні мемуаристи, як Брусілов і Чикаленко обидва визнають, що ніяк не можна було запобігти більшевизації армії – жодна інша ідеологія на початках не мала такої притягальної сили. А радянська ідентичність 1920-х років, наприклад, включає у себе українське культурне відродження.
Віра в науковий прогрес й віра у вороже оточення якось гармонійно співіснують у передвоєнній радянській ідентичності. Та й пізніше: супутник – і Холодна війна. І тут же молодий Кобзон – такий собі салат олів?є, піди відрізни паранойю від ентузіазму, а потім іх обидвох від дешевого пафосу і банальності?
Тобто термін "совок", якби він тоді був, сприймався б зовсім в іншому контексті?
- Так. Тодішній совок називався у Маяковського "мурло мещанина". Він був, але бачився пережитком минулого. Більшовик початку і "совок" кінця 20 століття це зовсім різні смисли. Радянська ідентичність насправді вперше виробляється у дуже цікавий період 1920-х років, коли розвивається коренізація з її підтримка національних мов і літератур, яких до того ще не існувало в довершеному форматі. Білоруський випадок тут промовистий, та й український також. Якщо бути відвертими, то українська культура, яку ми знаємо тепер, була побудована у 20-і й 30-і роки: у 20-і роки - у вільній атмосфері, у 30-і ?- в умовах терору і обмежень. Але родом вона саме звідти, а не з шевченкових часів.
А як же українська інтелігенція 19 століття?
- За часів Шевченка повноцінної української культури ще не існує. Шевченко сам намагається якось вписатися і до російської культури (як прозаїк, як інтелігент із народу, навіть як художник) саме тому, що він розуміє, що його роль в українській була обмежена, бо подібного українського контексту ще не існувало. Йому треба читачів, багато читачів. Саме вони створюють контекст для митця. А українського контексту нема. Повноцінної розвиненої культури в часи Шевченка ще нема, тобто нема поля, на якому він був би великим письменником. Ми звикли вірити, що він був народний поет і селяни якось інстинктивно сприймали Кобзареве слово. Але опитування початку 20 столыття, що їх оприлюднив Борис Грінченко, показують – це зовсім не так. Шевченко був поетом-інтелігентом, що створив потужний сплав народних пісень й переказів, але вихідний продукт був для селян заскладний. Це культурне поле, поле масового українського читача, створили тільки за більшовиків, а потім вирішили його обмежити і маргіналізувати.
Чому ж радянська ідентичність не втримала СРСР від розпаду?
- Радянську людину будували шляхом спрямування мрій у майбутнє. За умов обіцяння комуністичного раю у майбутньому віра завжди зберігається , але коли визначити комунізм у вимірі цілком конкретних матеріальних речей - вона гине. Тобто коли комунізм з мрії перетворився на економічну програму Хрущова - він загинув. Це і переформатувало радянську ідентичність з революційної в смішну. Мрію, яку можна наповнити будь-яким змістом, почали визначати у дуже чітких і банальних речах, у ковбасі й маслі. Іронія в тому й полягає, що люди сказали: „ Що ж, добре. Де ця ковбаса?". Такий порівняльний споживацький чинник цю мрію вбиває. І ось те, що ми зараз уявляємо як радянську ідентичність , це власне культурне коло пізньорадянського періоду, це провінціалізоване покоління циніків зі вбитою мрією. Це моє покоління.
Коли стався цей перелом?
- Остаточно в 1960-роки. Микита Хрущов визначив комунізм у матеріальних термінах. Він говорить про часи, коли будуть споживати більше масла на людину, ніж в Сполучених Штатах. А тоді розстріл масових протестів у Новочеркаську, тоді уряд починає закуповувати зерно у Канаді. У 1970-ті це вже була інерція ритуалу.
Чому ми асоціюємо з радянським все, що є у нас поганого?
- Так, сьогодні ми все найгірше, що у нас є списуємо на радянське. Але так завжди буває. І за часів початку радянського проекту так було. В часи революції все негативне називалось не "совком", а міщанством. Київські російські поети символісти все називали "міщанством", подібно до того як зараз українські письменники нарікають на "совок". Нічого нового.
Радянська ідентичність мала прототип до створення Союзу?
- Так. Для пізньорадянської ідентичності це російське державне православіє та роль церкви в Російські імперії. Всі ці німецькі дворяни з Балтики, які переходили в православ'я, щоб зробити собі кар'єру дуже схожі на різноетнічну більшовицьку публіку, яка знала одну лояльність - до партії. Багато людей не були росіянами, але належність до православної церкви та вірність монархові дуже нагадує належність до КПРС та вірність генсеку. Всі ці ходіння з іконами царів дуже нагадують ходіння з іконами вождів.
Чому ж російській націоналізм не завжди вживався з радянським?
- Російська культура була так само маргіналізована як і всі інші. Якісь там частушки, письменники дєрєвєнщіки, які пишуть про вимирання села. Звісно, переважна більшість людей жила на масовій культурі, особливо на кіно, яке було російськомовним скрізь. Масова культура була російськомовною, але по суті не мала нічого спільного з російською ідеєю. Та й "російську ідею" згадати у друці не можна було б – це була б білогвардійщина, якийсь Народно-трудовий союз (тобто російський еквівалент "українського буржуазного націоналізму"). Тому російський націоналізм у прямій формі не міг існувати і не конкурувати з радянською ідентичністю. Радянська культура взяла російську форму, але не російську сутність.
Радянська ідентичність не перемогла національну?
- Перемогти не перемогла, але в гетто загнала. Українське було маргіналізоване. На початок 1980-х років дисидентський рух розгромлено. На філфаці педінституту говорити українською було нормально, на селі теж (хоч суржик, певно, звучав менш підозріло), але у важливих контекстах якоїсь політичної доповіді, міського життя взагалі, індустріального виробництва це було демонстративною поведінкою.
Що ж тоді сталося в 1991 року?
- Радянський режим розвалилася сам по собі, з власного бажання й під проводом керівної й спрямовуючої сили - КПРС. Але дивіться - Радянський Союз розпався майже згідно з Конституцією СРСР. Розпався за національними структурами, які були зроблені більшовиками. Звісно, рівноправність республік формальність, яка не мала жодного реального втілення. Іронія в тому, що ця формальність залишалась єдиною формою, яка б могла оформити розпад СРСР. І от постали нові національні держави, але більшість із них мали маргіналізовану та провінціалізовану форму - хори, ансамблі танцю, філфаки педінститутів. І ця культура мала розвернутись у повний формат. Популярна радянська масова культура і гетеїзована національна культура злились в одне. Тому росіянам зараз простіше, бо радянське було російським за формою і вони можуть це все націоналізувати з меншими зусиллями. Наприклад, ті ж українські фільми про війну ну ніяк не вдаються.
1 
1
Коментарі
9