2 грудня 1919 року отаман Омелян Волох перейшов на бік більшовиків у містечку Любар - нині Житомирської області. За добу сприяв викраденню з міста залишків державної скарбниці Української Народної Республіки.
На початку 1919-го Волох як командир Богданівського полку заарештував командира Запорізького корпусу, полковника Петра Болбочана, який критикував владу та її дії. Зайняв його місце. А вже під час боїв із "червоними" корпус потрапив в оточення і новий командир одразу оголосив про визнання більшовицької влади. Військове командування УНР радило головному отаманові Симону Петлюрі усунути Волоха та піддати суду, утім Петлюра заступився за нього, називаючи добрим знайомим і вірним воякою, щирим українцем.
Уже наприкінці року українські війська опинилися у "трикутнику смерті", затиснуті між "червоними", "білими" та поляками в межах сучасних Житомирської, Хмельницької та Вінницької областей. Волох, який укріпився в Любарі, відмовився виконувати накази та розпочав заколот. До нього приєдналися отамани Олександр Данченко та Юхим Божко. Розгорнули червоні прапори та закликали вояків прийняти радянську владу й битися за неї. Імовірно, самі повірили в гасла українських комуністів-боротьбистів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як українські війська складали присягу 1919-го - архів виклав фото в мережу
Тоді загони Данченка напали на місцеву пошту, де зберігалася українська скарбниця, уже частково розграбована у Проскурові. Її охороняли представники юнацької сотні, які сказали, що за гроші не битимуться. Зрадники забрали близько 2 млн українських карбованців та 30 тис. царських рублів сріблом. Це поставило Україну, яка перебувала у надважкому становищі, у катастрофічне. А куди врешті поділися кошти невідомо досі.
Незабаром заколотники з'єднаються з більшовиками в Чуднові, а згодом Волоха проголосять головнокомандувачем Червоної армії України, сформованої із військових частин УНР.
Уже через 10 років радянська влада звинуватить Волоха у підготовці антибільшовицького збройного повстання. 1937 року його розстріляють в урочищі Сандармох. Божко загине в тому ж грудні 1919-го за нез'ясованих обставин, а доля Данченка невідома.
Українська повстанська отаманка 16-річна Олександра Соколовська – Маруся, загинула 6 листопада 1919 року. Про це свідчив непідтверджений некролог, згаданий письменником Климом Поліщуком.
Із більшовиками на Правобережжі боролася уся родина жінки. Спершу загинув батько, згодом брати. Її обрали отаманом, а за легендами, ритуал посвячення дівчина пройшла в рідному селищі на вершині капища Дівич-гора. Тоді ж взяла псевдонім Маруся.
Під її керівництвом загін зріс до 1 тис. вояків. Мали на озброєнні кулемети та гармати. Наприкінці року, окрім більшовиків, змушені були воювати і з білогвардійцями. Як загинула, точно невідомо.
4 
35413
Коментарі