Колишнього генерал-майора УНР та першого міністра Української держави Олександра Лігнау розстріляли чекісти на Бутовському полігоні під Москвою 5 лютого 1938 року. Потрапив під сталінські репресії проти офіцерства.

За даними історика Ярослава Тинченко, чоловік народився 1875-го в Ялті в родині німецьких дворян-колоністів чи латишів. Навчався в Одеській гімназії, а потім в університеті. 1896 року вступив на військову службу. У складі російської імператорської армії брав участь у Першій світовій війні. А з початком революції 1917-го визнав Центральну Раду, очолив 11 піхотну дивізію та здійснював її українізацію. За успіхи його призначили помічником військового міністра ЦР Олександра Жуковського.

Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року на 8 діб став в.о. військового міністра. Згодом заступником міністра Олександра Рогози. З жовтня 1918-го командував 7-м стрілецьким корпусом, що дислокувався в Харкові. Під час антигетьманського повстання Директорії УНР передав командування корпусом полковнику Петру Болбочану.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відкрили перший у світі пам'ятник герою української визвольної війни Болбочану

Після остаточної поразки гетьмана Скоропадського вирішив приєднатися до добровольчої армії Антона Денікіна, але після відмови за підтримку українських визвольних змагань переїхав до Владивостока. Там під час боїв за Далекий Схід потрапив у полон до червоноармійців. Згодом його самого зарахували до Червоної армії. Викладав у Військовій академії.

1931 року його звільнили та вперше заарештували за "контрреволюцію". Призначили 10 років таборів, але відпустили за 2 роки через відсутність доказів. Дали навіть звання комбрига. Повторно арештували в часи Великого терору 1937-го – тоді проходили великі чистки в армії.

Лігнау звинуватили в шпигунстві на користь нацистської Німеччини. Засудили до найвищої міри покарання, яку і виконали.

×