"Клуб тріщав!" - 8 500 000 глядачів переглянули "Тіні забутих предків"

8 500 000 глядачів переглянули "Тіні забутих предків" протягом 1965-го - першого року прокату.

Фільм здобув багато нагород, зокрема першу премію міжнародного кінофестивалю в Римі. 1991-го Юрій Іллєнко, Лариса Кадочникова, художник Григорій Якутович і покійний на той час Сергій Параджанов отримали за стрічку Шевченківську премію.

Інтер'єр церкви перезнімали у павільйонах кіностудії ім. Олександра Довженка. Кадри, відзняті у криворівнянському храмі, якому на той час було 250 років, комісії видалися занадто урочистими. Озвучували стрічку також у Києві. Сергій Параджанов запросив для цього кілька сімей гуцулів.

- Ми разом їздили в Київ, ще й з малою дитиною, - розповідає 74-річна Діна Коржук. - Ночували у Параджанова на бульварі Шевченка. У нього там стільки всяких образів, кувшинчиків, глечиків. Він дуже старовину любив.

- У Києв ми на зйомки їхали, у Параджанова жили - я, дід і баба, - каже Василь Сорюк. - Бабі тоді років 60 було, дальше Косова (сусідній з Верховиною райцентр, - "Країна") вона не бувала. Колії не виділа, поїзда також, взагалі нічого не виділа. У гуцулскій одежі приїхали ми в Київ. Ідемо у фойє вокзалу, баба за руку мене з дідом тримают. Тут баба стала як укопана - напроти негр ішов. Поїзд, така кількість людей її не здивували, а оце здивувало. Негр теж став від баби метрів за два. І така куча людей бігом навколо. Баба на нього дивиться, він на бабу. Баба перша каже: "Видиш, сарако, ти не видів такої, як я, но я не виділа такого, як ти". І всі давай: "Га-га-га", аж люстра похиталась.

Першу прем'єру фільму влаштували 24 серпня 1965 року у Верховині.

- Клуб тріщав! - пригадує Василь Коржук. - Всім нравилося, упізнавали самі себе і знайомих на екрані.

Більше інформації про статтю читайте у свіжому номері журналу "Країна" від 5 червня 2014 року.