Рекрут XVIII століття після довгої дороги потрапляв в свій полк, який ставав для молодих солдатів рідною домівкою - адже служба в XVIII столітті була довічною. Тільки з 1793 роки її термін був обмежений 25 роками. Новобранець приймав присягу, яка назавжди відділяла його від колишнього життя; отримував з скарбниці капелюх, каптан, плащ-опанчу, камзол зі штанами, краватку, чоботи, черевики, панчохи, спіднє, сорочки і штани. Про це пише "Арзамас".
"Інструкція полковницька кінного полку" 1766 року наказувала вчити рядових "чистити і вохрити штани, рукавички, пов'язувати капелюх, накладати на нього кашкет, взувати чоботи, накладати на них шпори, прищеплювати косу, одягати мундир, а потім стояти в необхідній солдатській позі, ходити просто і марширувати". Було потрібно чимало часу, щоб навчити мужицького сина себе тримати.
Приходячи в роту або ескадрон, вчорашні селяни-общинники включалися в звичну для них форму організації - солдатську артіль ( "щоб не менше восьми осіб в було"). При відсутності розвиненої системи постачання (і звичних для нас магазинів і крамничок) солдати Російської імперії пристосувалися забезпечувати себе всім необхідним. Старослуживі навчали новачків, досвідчені і умілі закуповували на артільні гроші додатковий провіант, самі чремонтували амуніцію і шили мундири, сорочки, полотна з казенного, а спритні наймалися на заробітки.
Такий устрій військового життя творив російську армію XVIII століття. З перших же днів новобранцям навіювали, що тепер "він вже не селянин, а солдат, який ім'ям і чином своїм від всіх його колишніх звань відрізняється від інших незаперечно честю і славою", так як він, "не шкодуючи свого життя обороняє батьківщину ... і тим заслуговує вдячність і милість Государя, подяку земляків і молитви чинів духовних ". Рекрутам розповідали історію їх полку зі згадуванням битв, де цей полк брав участь, імен героїв і полководців. В армії вчорашній "підлий мужик" переставав бути кріпаком, якщо був їм раніше. Селянський хлопець ставав "государевим слугою" і в епоху постійних воєн міг дослужитися до унтера і навіть - якщо пощастить - до обер офіцера. "Табель про ранги" Петра I відкривав дорогу до отримання дворянського звання - таким чином "вийшла в люди" приблизно чверть піхотних офіцерів петровської армії. За зразкову службу передбачалося підвищення окладу, нагородження медаллю.
Побачиши в походах далекі краї, рекрут назавжди полишав колишнє життя. Складені з колишніх кріпаків, полки без коливань придушували селянські повстання і в XVIII і в XIX століттях солдат не відчував себе селянином. Та й в повсякденній практиці солдат звикав жити за рахунок обивателів. Протягом всього XVIII століття російська армія не мала казарм. У мирний час вона розташовувалася на постої в будинках сільських і міських жителів, які повинні були надавати військовим приміщення, ліжка та дрова. Звільнення від цієї повинності було рідкісним привілеєм.
В короткі дні відпочинку від боїв і походів солдати гуляли щосили. У 1708 році під час тяжкої Північної війни браві драгуни "ставали постоєм в містечках. Вино і пиво збирали до обозу. А коли чинам шляхетським пити несила - били батіжком государевим А блудовство все ж було."
І в мирний час постій військ в будь-якому містечку сприймалося городянами як справжнє лихо. "Він займається розпустою з його дружиною, зезчестив його дочку ... їсть його курчат, його худобу, забирає у нього гроші і б'є невпинно."
Щомісяця перед виходом з місць квартирування повинні збирати селян та опитувати їх про претензії. Якщо селяни незадоволені, то їх поять вином, напоюють їх, і вони все підписують. Якщо ж, не дивлячись і на все це, вони відмовляються підписувати, то їм погрожують, вони замовкають і підписують ", - описував поведінку солдатів на постої в Катерининському полку генерал Ланжерон.
Офіцери мали можливість більш вишуканого відпочинку - особливо за кордоном. "... Всі інші офіцери нашого полку, не тільки молоді, а й літні, займалися зовсім іншими справами і турботами. Всіх вони старалися потрапити в Кенігсберг. Вони чули, що Кенігсберг сповнений всім тим, чого бажають молоді: розкіш та розпусту можна втамувати в безлічі трактирах і більярдах. Що все що завгодно в ньому діставати можна: тут знаходиться безліч молодих жінок, що продають честь і цнотливість свою за гроші.
Ще не встигло і двох тижнів пройти, як, на превеликий мій подив, почув я, що не залишилося в місті жодного трактиру, жодного винного льоху, жодного більярду та жодного непотрібного будинку, який би панам нашим офіцерам був уже невідомий", - згадував колишній поручик піхотного Архангелогородська полку Андрій Болотов про перебування в завойованому російськими військами Кенігсберзі в 1758 році.
Звичайною втіхою в солдатського життя була платня. Вона була різною і залежала від роду військ. Менше всіх платили солдатам внутрішніх гарнізонів - їх платню в 60-х роках XVIII століття становило 7 руб. 63 коп. на рік; а більше всіх отримували кавалеристи - 21 руб. 88 коп. Якщо врахувати, що, наприклад, кінь коштував 12 рублів, то це було не так вже й мало, проте цих грошей солдати не бачили. Щось йшло на борги або в руки спритних маркітантів, щось - в артільну касу. Траплялося й так, що полковник привласнював собі і ці солдатські гроші, змушуючи йти на крадіжку і інших офіцерів полку.
4 
1
Коментарі