Українського археолога та мистецтвознавця Миколу Макаренка чекісти розстріляли в Томську 4 січня 1938 року. З України чоловіка вислали за 4 роки до того за відмову підписати акт на знесення давнього київського собору.
Микола Макаренко народився 1877 року в селі Москалівка - нині Роменського району Сумської області. Вищу освіту здобував у Петербурзькому Археологічному інституті. Потім працював в Ермітажі.
1918 року чоловік отримав громадянство УНР та оселився в Києві. Працював у складі численних комісій зі збереження культурної спадщини. Досліджував українські собори та монастирі. Брав участь у багатьох розкопках, зокрема давньогрецького полісу Ольвія. Писав наукові праці щодо художньої спадщини Тараса Шевченка, розвідки з української археології. 1920 року його призначили директором музею Мистецтв ВУАН - тепер Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Одночасно рідний і чужий: показали Київ 1930-х
У немилість до радянської влади потрапив 1934 року. Тоді саме столицю УРСР перенесли з Харкова до Києва. Нові адміністративні будівлі вирішили побудувати на місці Михайлівського Золотоверхого собору. Серед декількох проєктів обрали саме той, який передбачав цілковите знищення храму та його споруд. Пропозиції Микола Макаренка та російського історика мистецтва Дмитра Айналова зберегти хоча б давню частину собору ігнорували - демонтували і зберегли лише мозаїки, які передали до Ермітажу. Врешті, після залякувань українських науковців, Макаренко став єдиним із них, хто відмовився підписати акт на знесення собору.
За відмову його заслали на 3 роки до Казані. За декілька років там його арештували, як контрреволюціонера, та посадили до Томської в'язниці №2. 1937 року, в часи Великого терору, його заарештували повторно. Смертний вирок без права оскарження винесла трійка НКВД. Його виконали у в'язниці, а місце поховання мистецтвознавця приховали.
Миколу Макаренка реабілітували постановами Верховного суду Татарської АРСР 1960 року.
Михайлівський Золотоверхий собор в Києві закінчили будувати 17 жовтня 1113 року.
В 1093 році на київський князівський престол зійшов Святополк ІІ Ізяславич (1050-1113). Замість старої дерев'яної церкви збудував кам'яну, прикрасив її мармуром, мозаїкою і дорогоцінними іконами. Ця церква була на той час єдиною в Києві, яка мала золоту баню і через це одержала назву Золотоверхої.
Стіни собору прикрашали мозаїки та фрески. Автором практично всіх мозаїк Михайлівського собору вважають давньоруського художника, ченця Києво-Печерського монастиря Алімпія.
Найбільшою святинею стали мощі святої великомучениці Варвари, привезені до Києва дружиною князя Святополка - Варварою. В 1240 році його пограбували і частково знищили орди хана Батия.
Богдан Хмельницький своїм коштом відновив позолоту на центральній бані храму. У 1718 році гетьман Скоропадський влаштував у головній церкві новий іконостас.
У 1919 році церковні цінності конфісковані та пограбовані більшовиками, житлові приміщення монастиря стали гуртожитками, монастир ліквідували, фрески вивезли в Росію.
1934-го Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіницю та частина інших споруд монастиря знесли.
Собор відбудували через 60 років, відкрили наприкінці травня 1998-го. Фрагменти фресок, що зберігалися в Ермітажі, передані Україні.
3 
1
Коментарі