Точну чисельність вояків Української повстанської армії в період її піку визначити важко. Найчастіше називають цифру 200 тисяч, однак їй довіряти не можна. Про це в ефірі "Історичної правди" повідомив доктор історичних наук Іван Патриляк.
Натомість за іншим даним, взятими із записів крайового провідника ОУН і командира УПА-Північ Дмитра Клячківського - Клима Савура, - кількість упівців була значно меншою.
"Це дані, які Клячківський мав після перегляду фронту на весну 1944 року. По-перше, він далеко не з усіма зумів зав'язати контакт. По-друге, не всі переходили фронт, багато частин просто розпускалися, а потім через якийсь час знову збиралися. Тому очевидно, що Клячківський не знав скільки точно було людей", - розповів дослідник.
За словами Патриляка, радянським даним також складно довіряти. Адже дані у звітах НКВС часто є свідомо перебільшеними.
"За радянською статистикою,103 тисячі осіб було вбито у боротьбі з радянською владою, не з німцями і не з поляками, - додав історик. 200 тисяч було полонених. Тобто загалом до 300 тисяч осіб пройшло через цей рух. Не відомо кого енкаведисти туди зараховували і де прибріхували. Більш-менш точними можуть бути тільки дані по захопленій зброї, яка є в рази меншою, ніж кількість вбитих. Імовірно, вони зараховували до цих списків усіх - і дезертирів, і тих, хто ховався від мобілізації в лісах, і селян, які перечікували перехід фронту в лісах".
Іван Патриляк переконаний, що у лавах Української Повстанської Армії у "пікові" роки навряд, чи було більше, ніж 35 тисяч бійців.
Іншим питанням, яке викликає суперечки, є припинення діяльності УПА. Популярною є теза про те, що останню боївку було знищено 1960 року.
"Якщо вести мову про територію Волині-Полісся, то там у 1946 році залишки УПА були переведені у збройне підпілля ОУН, - повідомив Патриляк. - Тоді ж подібний процес почався і на території Галичини. Останні дві кадровані сотні УПА були переведені в підпілля ОУН 1949 року. Тобто вони остаточно перейшли від партизанської боротьби до підпілля. Але були нюанси - зберігалися звання і головне командування та штаб. Це було зроблено значною мірою з пропагандистською метою. Василь Кук, який останнім титулував себе головнокомандувачем, потрапляє в полон у 1954 році. У 1956-му були знищені останні надрайонні проводи. Тож якщо говорити про 1960-61 роки, це був останній вияв збройного підпілля. Тоді боротьбу вели поодинокі люди чи боївки, які часто не мали між собою зв'язку. Остаточно їх знищили у 1961 році. Але що цікаво, часто для знищення цих останніх груп підпільників, які складалися з 2-3 осіб, залучали батальйони, а інколи й полки. Могли нагнати 5 тисяч осіб, щоб заблокувати цілі лісові масиви".
2 
1
Коментарі
87