Ще 1979 року, у самий пік дружби радянських народів, видали три томи курсів, читаних ФЕофаном Прокоповичем у Києво-Могилянській академії у 1705–1707 роках, у перекладі з латини. Його возносили як "спільну спадщину східних слов'ян".
Автора анонсували як першого з духовних чад Петра Могили, що порвав зі схоластичними методами навчання у Східній Європі.
Початок життя Феофана заплутано так старанно, що мимоволі підозрюєш – щось там не так. Народився або 1677, або 1681, або 1684 року. Червня – чи то 17, чи то 9-го. Справжнє ім'я або Єлизар, або Єлисій. Прокопович – прізвище матері, а не батька. Так звичайно записували у метрики байстрюків, чий батько мав лишитися невідомим. Батькове прізвище, можливо, проскакує тільки раз, 1698 року, у ватиканському матрикулі юнака – "Церейський". Це значить — "син чорношкірого, мурина". У Києво-Печерському Патерику "муринами" називаються біси.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У 20 років Іван Мазепа був на прийомі у французького короля
Близькі фатально швидко вмирали: мати, за нею – благодійник-дядько, ректор "шкіл київських", якого звали Феофаном Прокоповичем. Існує версія, що сирота потрапив служником до родини свого батька. При цьому хлопчик виявив унікальні здібності, став першим учнем Київської колегії. У Могилянці він навчився головного для подальшої кар'єри – мистецтва виживання, конкуренції та "линьки переконань", як линяють шерстю лисиці чи вовки.
Прокопович – прізвище матері, а не батька
Іван Мазепа став гетьманом, якраз коли маленький Єлизар втрапляє до школи. Мазепинський культурницький підйом виносить хлопця на європейське роздоріжжя. Однак через 19 років він публічно прокляне свого патрона-гетьмана.
На Волині Єлизар стає Самійлом – переходить до греко-католиків і приймає перше зі своїх чернечих імен. Переміну віросповідання сучасні дослідники пояснюють так: "аби мати змогу продовжувати навчання у Римі". Єлизар-Самійло складає іспити у ватиканській Колегії святого Атанасія. Через якийсь час від нього почали вимагати перейти в католицтво. І Прокопович тікає додому. Очевидно, у нього із самого початку був розрахунок: витягти з опонентів максимум премудрості і використати там, де буде зручніше. Як записано в нотатках колегіуму в Римі,"чернець русинський втік... без жодної на це причини з великим скандалом".
У Києві він вже православний чернець, і звуть його Феофан Прокопович, як його шанованого дядька–ректора Могилянки. Племінник такої людини, та ще з таким самим ім'ям згодом не міг не стати ректором Академії.
Через 19 років Прокопович публічно прокляне Мазепу
Він хоче втрапити в "номенклатуру" Петра – і не може. Виголосив перед царем вірнопідданську промову, коли той явився руйнувати старий Київ та ставити Печерську фортецю. А той ніби не помітив цього. Прокопович почав діяти через праву руку Петра – всесильного Меншикова. Та тільки по трьох роках, після "орації" на честь Полтавської перемоги Петра над шведами, він потрапляє у царський почет і очолює Могилянку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як насправді виглядав Іван Мазепа?
Цар Московії ставив Петербург, заводив шведські порядки у країні та перебував у цілковитій ейфорії два роки після перемоги під Полтавою – до літа 1711 року.
Тоді він фактично втрапив у полон із царицею, двором та генералітетом. 150-тисячне турецьке військо наглухо оточило московитів у Волощині, біля теперішніх Чернівців. Домовитися про "бакшиш" із великим візирем, про віддачу Польщі Правобережної України, про ігнорування ультиматуму близьких Карла Шведського та гетьмана Пилипа Орлика, змогли тільки поліглоти Шафіров (перелицьований з Шапіро) та Прокопович. Вони й врятували "справу Петра" і всю майбутню імперію.
Окрім музики та книг, його цікавили тільки хабарі
За особливі послуги 1716 року цар викликає його до нової столиці. Там Прокопович закладає законодавчі основи імперської світської влади і фактично вбиває владу духовну – патріаршество. Автор "Духовного регламенту", памфлету "Правда волі монаршої", в якій виправдовує вбивство Петром законного спадкоємця свого сина Олексія, стає третьою людиною в "духовному відомстві"– Священному Синоді. Він послідовно зводить на пси роль церкви – останньої перешкоди самовластю Петра та переростанню Московії у імперію.
Після смерті Петра Прокопович рятував царську владу ще двічі – при вкрай непевному початку царювання "куховарки Катерини" та коли була спроба обмежити владу Анни Іоаннівни у 1730 році.
Його звинувачували у протестантизмі, у тому, що в побуті висміює чернецтво й догмати церкви. Архієпископ Прокопович тримав при собі світську музику й хотів, аби вона лунала у церквах... Окрім музики та книг, його цікавили тільки хабарі. За свідченням посланника Бассевича, найбільше Прокопович хапонув на початку царювання Катерини Першої.
Він вважається батьком російського класицизму в поезії. Помираючи, Прокопович промовив: "О, голово, голово, розуму впившись, куди ся прихилиш?" Мабуть, це було не просто горе з розуму – це було видіння пекла.
1681 (за іншими даними – 1677, 1684), 17 (або 9) червня за новим стилем — народився у Києві на Подолі в міщанській родині, світське ім'я — Єлизар (або Єлисій)
1689 – вступає до Києво-Могилянського колегіуму
Близько 1697 — приймає греко-католицьке чернецтво під ім'ям Самійла
1697, осінь — вступає до Колегіуму св. Атаназія у Ватикані, навчається в єзуїтів
1701, 28 жовтня — тікає з Риму
1702 — через Швейцарію повертається до України, дорогою в Почаєві знову приймає православ'я, постригається у ченці
1704 — повертається до Києва
1705 — викладач курсу піїтики Києво-Могилянської академії. Пише та ставить трагікомедію "Володимир"
1706 — викладач курсу риторики
5 червня — виголошує промову в присутності Петра Першого в Києво–Печерському монастирі
1707–1709 — викладач курсу філософії
1709, липень — в присутності Петра Першого виголошує "Панегірикос" — похвальну промову на честь Полтавської битви у Київському Софійському соборі
1709, грудень — у Братському монастирі звертається до Олександра Меншикова за "протекцією"
1711 — супроводжує російського царя та родину у Прутському поході, проголошує промову в Ясах (тодішня Молдова)
1716 — викликаний до Санкт-Петербурга
1718 — висвячений у Псковського єпископа
1722 — стає членом Духовної колегії, того ж року перейменованої у Найсвятіший синод, видає "Правду Волі монаршої"
1725 — стає Новгородським архієпископом
1736, 8 вересня – помирає у Новгороді
6 
1
Коментарі
7