21 грудня 1861 року в селі Перешори – тепер Подільський район Одеської області, народився поміщик та меценат Євген Чикаленко. Він був одним із перших, хто почав вчити селян раціонально господарювати на землі.
Його дід Іван Годорожий-Чикаленко був козаком Бузького козацького війська, що сформувалося 1784-го. Одружився в селі Перешори на дочці місцевого землевласника Бана, переселенця з Румунії. Той дав посаг розміром 150 десятин землі. Пара мала синів Петра та Харлампія. Вони працювали в Анаїївському повітовому суді, отримали право на дворянство.
Харлампій Чикаленко одружився 1858 року з Оленою Краєвською. У них народилися Іван, Євген та Галя. Євген Чикаленко згадував, що стосунки між батьками не складалися. Мати зовсім не цікавилася господарством "і нудилася на селі", тому часто виникали сварки. Швидко зрозумівши, що сільське життя не для неї, залишила родину. Дітей чоловік не дозволив їй забрати. Вони проводили більшість часу в степу з чабанами.
Першим учителем для Євгена Чикаленка був місцевий священник Василь Лопанський. Коли хлопчикові виповнилося 9 років, його віддали до пансіонату англійця Ранделя. Там познайомився з творами Марко Вовчок і Пантелеймона Куліша.
"Тарас Бульба зробив на мене таке вражіння, що я цілими днями не міг ні про що думати, як тільки про запорожців у червоних жупанах з оселедцями на голові, - згадував пізніше. - Вечорами я довго не міг заснути і все мріяв про те, як би його, як Колумб, найти нову землю і там заснувати Запорізьку Січ. Або величезною китайською стіною обнести давнє Запоріжжя, про яке раніше я читав у нашому підручнику, але на звертав уваги".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Думав три дні і відмовився - як Євгену Чикаленку пропонували стати гетьманом
Читав ці твори парубкам у своєму селі. Коли про це дізнався дядько, то насмішкувато сказав: "Ти мужикам читаєш, а вони бздять тобі під ніс".
1875-го відправили навчатися до Єлисаветграду – тепер Кропивницький. Там познайомився і заприятелював із театральними діячами братами Тобілевичами.
Через 10 років Євгена Чикаленка арештували за народовольчу діяльність. Прожив 5 років під наглядом поліції у Перешорах. Помітив значну відсталість селян у обробці землі.
"Майже всі вони захоплювалися господарством, - згадував. - Завжди клопоталися, як би найбільше насіяти, не дбаючи при тім про добрий обробіток землі".
Євген Чикаленко почав виписувати закордонну літературу. Звертав увагу на боротьбу із засухою, так званий "чорний пар" - коли постійно розворушують ріллю, не даючи випаровуватися волозі. В такий спосіб, земля навіть у спеку волога. 1892-го літо виявилося досить посушливим і люди втратили урожай. Вони вирушили із молитовною процесією на поле. Тоді ж помітили, що ділянки Чикаленка відрізняються від їхніх.
"На запитання вражених селян – яким способом я зберіг в ріллі весняну вогкість - я в подробиці розказав, як це робиться. Таким чином вийшла імпровізована лекція на ріллі, посеред степу. На мою думку, явище це було унікальним, - писав у спогадах. - Тоді я рішив написати книжечку на цю тему або ліпше сказати, записати те, що я з цього приводу говорив, поясняв на практиці селянам".
Потрібен був дозвіл Головного управління з питань друку. Автор наполягав на українській мові видання, бо таким чином брошура була б доступною і зрозумілою кожному селянину. Та рукопис визнають "неудобним к печати".
Лише через 5 років Євген Чикаленко отримав дозвіл на видання брошури "Розмови про сільське хазяйство". Згодом опублікував "Чорний пар та плодозміни", "Худоба: коні, скотина, свині та вівці", "Сіяні трави, кукурудза та буряки", "Виноград", "Сад", "Як впорядкувати сільське господарство в полі" та "Розмови про мову". Всі ці брошури були досить популярними, і видавець змушений був постійно їх вдосконалювати, перевидавати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Україну потрібно любити до глибини кишені" - Чикаленко роздавав гроші письменникам
Євген Чикаленко почав роздавати свої землі селянам, купував та розводив найновіші сорти пшениці, придбав американський трактор та сіножатку. Міністерство землеробства удостоїло його золотим нагрудним знаком за "чрезвычайно правильное земледелие".
В Перешорах дбав про підвищення культурно-освітнього рівня людей. Подарував ділянку землі для будівництва парафіяльної школи, до бібліотек привозив українські книги. Незабутнім для селян стали вистави організовані Чикаленком.
Він ніколи не прагнув нажитися, бо все своє свідоме життя говорив про те, що "треба любити Україну не до глибини душі, а до глибини власної кишені".
1905 року поміщик Євген Чикаленко взявся видавати першу на Наддніпрянщині щоденну українську газету. Спершу вона називалася "Громадська думка", а потім – "Рада". Підрахували: видатки на перший рік становитимуть не менш як 50 тис. руб. Якщо передплату оцінити в 4 руб. на рік, а можливий мінімум передплатників – 5 тис., це дасть 20 тис. руб. Тобто, все одно треба докласти 30 тис. Для Чикаленка це було забагато. Він скооперувався з багатшим за себе власником цукроварень Василем Симиренком.
5 
35413
Коментарі