23 жовтня 1920-го в місті Оменья, Італія, народився казкар Джанні Родарі.

Пропонуємо вам цікаві факти із життя письменника.

Майбутній літератор рано втратив батька: власник невеликої пекарні Джузеппе помер, коли синові було близько 10. Щоби прогодувати родину, мати наймається служницею до багатого будинку

У дитинстві Родарі часто хворів, але вже з раннього віку стало ясно, що хлопчикові подобається творчість: він із задоволенням малював, грав на скрипці, писав вірші та багато читав.

У дитинстві мріяв стати художником, потім захоплювався музикою, а пізніше мріяв стати винахідником іграшок. І не звичайних, а зовсім нових, неймовірних, які б змогли бути цікавими дуже довго.

Джанні 3 роки присвятив грі на скрипці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Із вистави "Чиполліно" забрали революцію

Грошей на навчання не було, тому Родарі навчався в духовній семінарії, бо там учнів і годували, і одягали.

У 17 років почав викладати в початкових класах місцевих сільських шкіл. Йому подобалося працювати з дітьми, придумувати для своїх учнів кумедні та повчальні історії.

Через стан здоров'я під час Другої світової війни Родарі звільняють від призову до армії. Скрута змушує його піти на роботу до одного з відділень фашистської партії. Після загибелі 2 друзів і брата Чезаре у нацистському концтаборі Джанні розриває з фашистами, долучається до італійської компартії, бере участь у Русі опору.

1948-го 28-річний Джанні Родарі працював у міланській "Уніті" — газеті італійської компартії. Дізнавшись, що молодий журналіст учителював у початкових класах, головний редактор видання запропонував йому вести в недільних номерах дитячу рубрику. На той час в Італії для малих видавали "книжки-карамельки" — казочки про пригоди янголяток і рожевих жирафів. Та Джанні вважав, що дітям робітників потрібні були казки, які б розповідали їм про працю, навчання, справжнє життя.

"Я брав участь у демонстраціях проти війни, у боротьбі за волю. Коли живеш серед усього цього, неможливо говорити тільки про квіточки й мильні бульки. Не виходить".

Якось до редакції надійшов лист від однієї жінки. "Я живу в темному й сирому підвалі, уже багато років у нас немає домівки, — писала вона. — У цьому підвалі росте мій синочок, його звати Чиччо. Напиши для нього віршика".

І Джанні написав пісеньку про Чиччо, а тоді ще багато віршів про знедолених дітей. А 1951-го з'явилася його перша казка "Пригоди Чиполліно". Кмітливий і веселий хлопчик-цибулинка та його друзі влаштовують у своїй фруктово-овочевій країні соціалістичну революцію та перемагають експлуататорів.

Незабаром він зареєстрував шлюб із Марією Терезою Феретті та став батьком доньки Паоли.

Своєю широкою популярністю Родарі зобов'язаний, насамперед, Самуїлу Маршаку, який зробив перший переклад "Пригод Чиполліно" російською мовою.

Донька письменника, яку він брав із собою під час поїздок до СРСР, дуже зраділа, побачивши героїв батькових казок у вітрині "Дитячого світу".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вони не комуністи й поводяться не як комуністи"

1967-го літератора визнали найкращим письменником Італії, а 1970-го він отримав найпрестижнішу премію Ханса Крістіана Андерсена та став всесвітньо відомим.

1973-го в СРСР екранізували "Пригоди Чиполіно". В одній із епізодичних ролей знявся сам автор.

Як писав Джанні Родарі у своїй єдиній книжці для дорослих ("Граматика фантазії"), "у дійсність можна увійти з головного входу, а можна влізти в неї – і це куди забавніше – через кватирку". Сам він так завжди і робив.

В останні роки свого життя він вже нічого не писав, але продовжував активно займатися просвітницькою роботою серед дітей. Помер видатний казкар під час операції 14 квітня 1980-го. Перед смертю попросив закурити.

Джанні Родарі в своїх казках завжди залишав можливість читачеві додумати закінчення історії на власний розсуд. Він писав: "Ніколи не намагайтеся залякати себе словом "кінець". Закінчень у казки може скільки завгодно, хоч всі 13".

Не захотів писати схвальну про СРСР книгу: "Роздвоєння особистості в них із дитинства"

1979-го керівництво радянського видавництва "Прогрес" знову запропонувало письменникові приїхати до Союзу. Після подорожей країною він мав написати позитивну книжку про радянський спосіб життя. Родарі прийняв запрошення. Новий твір вирішив присвятити радянській школі. У жовтні подався на Північний Кавказ збирати матеріали. Повернувся до Москви за 3 місяці та одразу ж зателефонував своїй товаришці — 62-річній Юлії Добровольській, яка перекладала його твори російською.

"Можна, я приїду сьогодні?"

"У мене того дня був семінар для молодих перекладачів при Спілці письменників, — згадувала вона. — Але я вчасно зорієнтувалася: "Приходь о шостій вечора, у мене буде молодь, ти їх ощасливиш!"

На зустрічі було людей зо 20. Джанні мав хворобливий вигляд, скаржився, що постійно мерзне. Сів за стіл і почав розповідати про те, що пережив за 3 місяці. Проговорив кілька годин. Він побачив радянську дійсність ізсередини. Надто сумною видалася йому картина радянської школи та дітей у ній.

"Я стояв на голові, щоб розворушити їх, але так і не зумів — вони сиділи, наче заморожені".

Коли Джанні закінчив розповідь, Юлія запитала його, чи писатиме він книжку.

"Нізащо! Хоча у мене за 3 місяці назбиралася купа нотаток".

По смерті казкаря їх опублікувала його дружина Марія Тереза під заголовком "Ігри в СРСР".

"Чого я не терплю, то це двоєдушності, очевидної легкості, з якою тутешня молода інтелігенція живе подвійним життям, — писав він, італійський комуніст, про побачене в Радянському Союзі. — Їх можна зрозуміти, тільки якщо врахувати, що роздвоєння особистості в них із дитинства, і є масовим. Але яка ж це велика помилка — постійно грати, мов на сцені. Зрозуміло одне: вони не комуністи й поводяться не як комуністи".

×