Поет Єген Плужник помер 2 лютого 1936-го на Соловках. Потрапив у табір за півроку до того. Хворів туберкульозом.
В ніч з 4 на 5 грудня 1934-го енкаведисти провели обшук в помешканні Плужників у Києві на вулиці Свердлова – тепер Прорізна. Вилучили "компромітуючі" матеріали: паспорт, 2 випуски "Літературно-наукового вісника" 1912-го, журнал "Україна" 1924 року, спогади Мирослава Ірчана "В бур'янах", оповідання Володимира Винниченка "Бабусин подарунок", збірку Андрія Ніковського Vita nova. Господаря арештували.
У березні наступного року виїзна Військова колегія Верховного суду заусудила до розстрілу. Потім вирок змінили на 10 років таборів.
У Києві залишилась його дружина Галина Коваленко. У шлюбі жили з 1923-го. Дітей не мали.
Дослідниця Тамара Скрипка опублікувала у Facebook останнього листа Євгена Плужника до жінки:
"4.ХІІ.1935
Дружинко моя хороша!
Вийшов рік, як життя роз'єднало нас. Попереду ще дев'ять довгих років розлуки! Стане здоров'я, може, колись поживемо ще вкупі, але для цього потрібно здоров'я та ще раз здоров'я! А от з ним у тебе, як бачиться мені, негаразд – з нервами твоїми! Ти не одержуєш од мене місяць чи два листів і от мало не божеволієш.
Ех, Галко! Ненадовго вистарчить тобі сил і нервів, якщо не візьмеш себе в руки! Запам'ятай твердо, раз назавжди: я пишу тобі раз на місяць. До того ж інколи я тобі цього листа в другій половині місяця – значить, одержати його ти можеш тільки наступного місяця. Отже, виходить, що починати хвилюватися в двадцятих числах жовтня ти просто не мала ніяких підстав! Крім того, теж раз назавжди запам'ятай, що той чи інший лист, а то і два підряд, можуть загубитись в дорозі... Про це ми говорили з тобою ще на побаченні у мого слідчого, – і як я благав тоді тебе не хвилюватися з приводу листів.
Усе марно! Нема в тебе ні витривалості, ні логіки, ні волі! Самі голі нерви. Ех, як це болить мені, Галю, – мабуть, найгірше! Будь же хоч надалі розумна – не вигадуй нещастя, коли його ще немає! Настрой себе так, що протягом року ти матимеш од мене 6–7 листів. Всі інші хай будуть тобі несподіваним подарунком.
І в кожному разі ніколи не витрачайся на нікому непотрібні телеграми і не шли оті коротенькі (в одну сторінку!) записки, бо це ж не листи, сповнені тривоги й болю! Кому од них легше? Тобі? – Навряд. Мені – тільки важче, бо допомогти я тобі не можу... Я ждав од тебе великих, на багато сторінок, листів, змістовних реальним, життьовим змістом. Мені ж хочеться знати, як ти живеш, твій побут, твої плани надалі; як живуть сестри. Ех, Галко! мріяв я, що ти справді міцна і сильна, що прокладеш ти собі дорогу в житті.
Тепер про господарство. Дякую тобі, рідна, за посилки. Цілую малі твої рученята! Одержав я їх досі 9 штук. Завтра матиму десяту. Сердечне спасибі сестрі Марусі за яблука. Тобі дякую за валянки, – чудові і якраз на ногу. Надалі не присилай мені цукерок, пряників і т.п. – тільки наїдне: жири (топлене масло), м'ясні консерви. І неодмінно в посилку поверх усього клади точний список, скільки і чого шлеш (без усяких звертань).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Не переставав допитуватися: "Галю, а може, ще рано?" Скромний був
Хоча, власне, після того, як ти одержиш цього листа, тобі вже навряд чи доведеться щось мені посилати; у грудні навігація, мабуть, таки стане... Кажуть, що тоді інколи приймають сюди посилки авіапоштою, але це страшенно дорого! Вишлеш тоді мені в лютому літр топл[еного] масла – і край! І знову: прошу без нервів! У мене є сало, цукор, сухарі... Отже, постав за правило: про мене не турбуватись! Я здоровий, почуваю себе загалом нічого; нетерпляче чекаю од вас великих листів...
Останній твій лист був од 8/ХІ. Чи приїздила до тебе мама? Подякуй їй од мене за листа, – він справді збадьорив мене. Маминої посилки я не одержав. Зате духи од тебе і шоколадні цукерки дістав, – чудачка ти моя рідна! Тасіного листа одержав, спасибі їй. І всім сестрам сердечне спасибі за пам'ять і, головне, за увагу до тебе!
Будьте ж усі здорові!
A тебе так палко цілую, як безмірно люблю і як хочу, щоб була ти здорова, бадьора, витривала.
Твій Євген.
Наступного листа напишу в десятих числах січня".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тисячу людей засудили до розстрілу
29 березня 1936-го дільничний інспектор приніс на адресу Галини Коваленко оповіщення з Бєломорського-Балтійського каналу про смерть Євгена Плужника 2 лютого. Наступного дня сестра Маруся телеграмою сповістила Галину, яка перебувала в Москві, про смерть чоловіка.
1943 року Галина Коваленко виїхала до Львова. Звідти до Німеччини. Потім емігрувала до США. Померла 1989-го у Нью-Йорку.
Уряд СРСР видав постанову про організацію Соловецького табору примусових робіт 13 жовтня 1923 року. Незабаром виник найбільший концентраційний табір 1920-30 років, відомий як СЛОН.
Перших в'язнів етапу доставили на Соловецькі острови на колісному паротязі "Печора" ще 6 червня 1923-го. На тому місці діяли північні табори Державного політичного управління. Жовтнева постанова передбачала передачу новому табору Соловецького монастиря і його майна та розміщення на території 8 тис. в'язнів, зокрема представників колишньої політичної опозиції до більшовиків.
3 
1
Коментарі