У липні 1933 року радянські керівники – Сталін, Ворошилов і Кіров пароплавом покаталися щойно відкритим Біломорско-Балтійським каналом. А вже за рік в Союзі почали вести мову про проект реконструкції найвеличнішої будови тогочасної радянської доби. Канал виявився вузьким і мілким. За підрахунками істориків, на його будівництві загинуло 250 тисяч людей. Очікуваного економічного зиску з побудови 226-кілометрового каналу немає й досі. Існує думка, що будівництвом каналу Сталін хотів увіковічити себе за прикладом східних тиранів.
Будівництву найпівнічнішого в світі каналу відвели 20 місяців – із вересня 1931 по квітень 1933 року. На відміну від Дніпрогесу Біломору не виділили ні довгих термінів, ні валюти. Зовсім не було бетону й заліза – їх заміняли земля, каміння й дерево. На будівництві не було жодного трактора й крана. Всі роботи виконувалися вручну. Природні умови були дуже тяжкими – північні морози, болота ліс і валуни.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ДніпроГЕС будували сини двох царських адміралів та колишня графиня
Тогочасні газети смакували смішні, на їхню думку, подробиці: жінки прибули на будівництво у сукнях, а їм вручили тачки. Із Середньої Азії прибули басмачі та репресовані іригатори – туркмени й таджики – просто в північний мороз. За безкінечними етапами арештантів не встигали будувати бараки. Зеків на військовий манер називали каналоармійцями.
Робітникам, що трудилися на загальних роботах, була встановлена норма – видобути й вивезти 2 кубометри скальних порід. Інколи їх заміняли мерлим ґрунтом. Найбільшу трудність становили валуни – їх охоплювали уп'ятьох або всімох. Якщо не можна було зрушити з місця – накидали сітки, прив'язували їх до канатів. Угорі коні крутили барабани, якими валуни витягувалися з майбутнього русла. Часто для підйому важкого каміння застосовували дерев'яні журавлі. "Біломорським фордом" називали прямокутний майданчик на колесах, який тягла пара коней. На крутих підйомах тачки із камінням та ґрунтом підхоплювали гаком так звані "крючники" й допомагали витягнути їх на поверхню. Пилок і сокир спочатку не було – дерева обмотувалися вірьовками й розхитувалися аж до повалення.
Усі дамби були земляними. Коли ж крізь них почала просочуватися вода, було наказано вантажити підводи й ганяти дамбою коней – щоб ущільнити ґрунт. Стіни шлюзів виготовляли з дерева.
Всі роботи супроводжувалися пропагандою. Йшло змагання між бригадами. Керівниками бригад призначалися кримінальні злочинці, як соціально-близькі новому ладу, на відміну від так званих контрреволюціонерів. Найближча пекарня була за кількадесят кілометрів, тому часто хліб привозили черствим. Частими були випадки, коли кримінальники їжу виривали разом із мискою. Вчорашні хулігани відразу ставали на каналі вихователями каерів – контрреволюціонерів.
У січні 1933-го уперше влаштували так звану "штурмову ніч": люди працювали всю добу. Потім запровадили так звані прориви – у такі дні робітники мали подвоювати виробітку. Якась бригада нібито встановила рекорд 850% виробітку. Після цього запровадили "день рекордів". У тому ж таки січні 50 % апаратчиків теж гнали на будівництво після основної зміни. Тоді ж організували "штурм водорозділу" – люди спали на снігу.
У лютому був наказ про заборону побачень. У квітні – про 48-годинний суцільний штурм.
За тридцять років по тому береги Біломорканалу були все тими ж – без бетону. Дерев'яні ворота шлюзів замінили на металеві. Найбільший пік перевезень був у 1985 році – понад мільйон тонн. Досі цю відмітку не перевершено.
За царської Росії було складено 4 проекти каналу. Усі відкинуті через дорожнечу проекту.
1 
1
Коментарі
9