Етнограф Ірина Ігнатенко готує нову книгу "Чоловіче тіло у традиційній культурі українців". Презентація видання відбудеться 11 вересня в Києві. Чи було чоловіче тіло настільки сакралізоване як жіноче, і яку роль займав чоловік у родинному житті, авторка розповіла в інтерв'ю для Gazeta.ua:
Навколо жіночого тіла і сексуальності в народі завжди було багато міфів. Чи такий же сильний був інтерес до чоловічого тіла?
Чоловіче тіло не було настільки цікавим, як жіноче. Чоловік не може виношувати, народжувати і вигодовувати дитину. Чоловіки дбали тільки про потенцію. Завжди важливо було щоб чоловік був сексуально активний і міг виконувати свої функції. Навіть шлюбний обряд комори був своєрідним випробуванням для нареченого на його чоловічу силу. Що цікаво — якщо наречений не міг фізіологічно здійснити перший статевий акт, то його заміняв старший дружко — як правило близький родич. Для села було головне, що вони з одного роду, тобто одної крові. Для роду не було настільки важливо, Іван чи Степан добуде калину. Все-одно вони кровні родичі.
Чоловіки завжди дуже боялися, щоб колишні коханки чи жінки, яких вони покинули, не відомстили і не поробили на втрату потенції. Якщо таке ставалося, чоловікам навіть доводилося шукати бабів, які відроблювали.
Вважалося що від імпотенції дуже добре лікує рослина зозулинець. Його корінці схожі на два яєчка. Їх викопували, варили в молоці і давали чоловіку пити. Були і замовляння, "щоб стояв, щоб був міцний, щоб був твердий".
В Україні не сакралізувалися чоловічі статеві органи, як от на Сході?
Етнографічних відомостей про це немає. Річ у тім, що етнографи активно зайнялися збором матеріалу в експедиціях у 19 столітті, однак через тодішню академічність і сором'язливість дослідників таких даних роздобути не вдалося. Так само немає ніяких народних відомостей про оральний секс. Про це не розказували нічого. Можна тільки фантазувати. Церква оральний секс забороняє: вважає його протиприродним, бо він не приводить до вагітності. Це втіхи "ні до чого". Але на практиці, як думаю, українці робили так колись, як тепер.
Чому народна мораль не така сувора до хлопця, як до дівчини, яка завагітніла поза шлюбом?
За вагітність відповідальність покладалася тільки на дівчину. Хлопця громада могла максимум прив'язати і побити. Але "на козаку нема знаку". Тиск на нього поступово спадав, він міг одружитися з іншою, а та, яку звів, терпіла тяжкі приниження.
Коли дівчина народжувала поза шлюбом, вона випадала з правильного циклу життя. Її не запрошували на свята і весілля, щоб бува не запрограмувала таку саму долю нареченій. Ця людина була маргіналізована. З нею не могли одружитися хлопці, їм заборонялося. Бо чоловік мав брати дружину до себе в хату, а не йти до неї — так диктували устої патріархату. В кращому випадку вдавалося вийти заміж, якщо траплявся вдівець.
Втім в Україні патріархат завжди був не такими сильним, як, наприклад, в Росії.
У чому це відображалося?
Україна хоч і була патріархальна, але українка була набагато вільніша і самостійніша. Я думаю, що це генетичне. Жінки звикли до самостійності, поки їхні чоловіки були на Запорозькій Січі. А в росіян більше рабства і покори в крові.
Для українців характерна мала сім'я — діти виросли, одружилися, батько дає їм шмат землі, вони відділяються і будують свою хатину. В росіян — велика патріархальна родина. Батько мав повну владу моральну і матеріальну над родиною, у нього були всі гроші. Всі сини і їхні жінки-діти підпорядковувалися батькові. Коли вся влада в руках одного чоловіка, це давало йому певні спокуси. Він у 40 років молодий активний чоловік, його жінка вже вся вироблена, і тут перед тобою крутиться молоденька-гарненька невістка — десь нагнулась, десь ніжкою блиснула. Свекри могли примушувати невістку до сексу. Або ж загравати — давати менше роботи, купувати подарунки. Щоб син не заважав — батько часто відправляв його десь на заробітки. Така була практика. І тоді дівчина залишалася повністю у владі свого свекра. Бувало, що свекор міг жити і з двома невістками. В Україні подібне, за словами Івана Франка, траплялося тільки в далеких карпатських селах.
Полісся і Карпати — це два великих етнорегіони, де природа дуже диктувала поведінку. Чим дикіша природа, тим первісніші звичаї. У гуцулів навіть вважалося, що непристойно жінці не мати любаска. До цього ставилися нормально і поблажливо, особливо якщо жінка молода, а чоловік її старший, "Фізіологія вимагає" — бо дід вже нічого не може, а їй потрібно. А якщо до неї ходить молодий любасок, вона собі викохана й весела.
Статевого виховання раніше не було. Про це дітям не розповідали.
Народ ніколи не любив складнощів. Ідеальний сценарій: народився, похрестився, одружився, народив дітей, вчасно помер. Бо вважалося, що якщо людина живе більше ніж сто років, це вже неправильно — можливо, живе за рахунок віку іншої людини.
Зараз у людей більше вибору і більше можливостей. Раніше була чітка програма — ти по ній живеш і не думаєш.
4 
1
Коментарі