"Центральній Раді негайно проголосити повну незалежність України і приступити до створення Української армії", — вимагали близько 3 тис. делегатів III-го Всеукраїнського військового з'їзду, що проходив із 2-го по 12 листопада 1917 року в Києві. Засідання відбувалися у приміщенні цирку Крутикова на Миколаївській вулиці (тепер Городецького, на його місці зараз стоїть кінотеатр "Україна").
Уже в перші дні після Лютневої революції, що перетворила Російську імперію на республіку, Волинський полк у Петрограді підняв синьо-жовтий прапор. А на фронтах Першої світової, що проходили територією України, почалася стихійна українізація військових частин. Усього ж у царському війську на початку 1917 року українці становили понад третину — 3,5 млн чоловік.
Протягом весни–осені в Києві відбулися три Всеукраїнські військові з'їзди, на яких обговорювалося створення власної армії. Але тільки на останньому з них був зроблений рішучий крок до цього. До нього підштовхнули більшовики, що саме в ці дні здійснили Жовтневий переворот. "Як тільки в Петрограді вибухло повстання й Тимчасове Правительство майже все було заарештоване большевиками й звістки про це дійшли до Київа, тут, звичайно, також піднялось заворушення", — згадував Володимир Винниченко, який тоді очолював Генеральний Секретаріат — український уряд. Постала загроза, що Україну також може охопити революційний безлад.
Голова Секретаріату військових справ Симон Петлюра вже по обіді 7 листопада закликав делегатів зі зброєю в руках стати до послуг Центральної Ради. З'їзд зорганізувався в полк. Надвечір того ж дня з "Арсеналу" дістали рушниці й набої до них.
Командир "з'їздівського" полку 34-річний поручник Микола Ґалаґан вирушив до школи прапорщиків, розташованої коло Софійського собору. Щоб переконати керівництво школи стати на бік української влади, він вдався до хитрощів. "Розуміючи, що кожний старшина мріє стати начальником, — згадував сучасник, — Ґалаґан закликав до себе підполковника і сказав:
— Єслі вашево начальніка прійдьотса асвабадіть, то на єво мєсто прізначу вас.
Лише дві Сердюцькі дивізії налічували майже 12 тисяч бійців
Після цих слів підполковник витягнувся, клацнув закаблуками, взяв під козирок і по-військовому відповів:
— Слушаю-с".
З юнкерами було легше. Ґалаґанові підставили стола й він виголосив до них палку промову. Коли поручник виходив із зали, юнаки вслід кричали: "Слава Україні!", "Ура!". "Назад, на Гімназійну вулицю, Микола Ґалаґан вже пішки не йшов, — продовжує очевидець, — його відвезли в екіпажі з гумовими шинами. Наказ віддав полковник, який ще годину тому був переконаним прихильником "єдіной-нєдєлімой" Росії, а тепер визнав законною владу "сепаратистів".
11–13 листопада спробу більшовицького заколоту в Києві придушили. "Пущено було в акцію кулемети, гармати, рушниці", — писав Винниченко.
У листопаді–грудні 1917-го з'явилися перші українські регулярні військові частини. Лише у двох Сердюцьких (гвардійських) дивізіях, створених у Київському військовому окрузі, було близько 12 тис. бійців: 8 піхотних полків, 1 кінний, артилерійські та інженерні частини. Загальна чисельність військ, які українізувалися, на кінець 1917 року сягнула приблизно 637 тис. осіб. Для порівняння: у теперішніх Збройних силах України служить 200 тис.
2 
1
Коментарі
21