17 березня 1937 року в СРСР ухвалили закон, що позбавив селян свободи пересування. Мається на увазі паспортну систему, яка не розповсюджувала на селян. Паспорти запроваджувалися лише для мешканців міст, робочих поселень, новобудов та радгоспів.
У Великій Радянській Енциклопедії 1939 року зазначено, що паспортна система представляє собою "порядок адміністративного обліку, контролю та регулювання пересування населення шляхом введення для останнього паспортів...". Закон діяв до середини 70-х років минулого століття.
До 1953 року в Радянському Союзі режимними було визнано 340 міст, місцевостей та залізничних вузлів. Кому видавати паспорти і прописувати у режимних зонах вирішували відповідні органи влади. Так само і кого зараховувати до неблагонадійних категорій людей, які після цього ставали безправними. Селяни, як і за часів кріпацтва, виявилися намертво прив'язаними до рідних домівок. Вони мали наповнювати засіки Батьківщини за трудодні або зовсім безкоштовно, оскільки іншого вибору їм просто не залишили. В колгосп добровільно-примусово записували з 16 років всіх, хто жив на його території.
Починаючи із 40-х років, впродовж десяти років радянською владою було видано безліч постанов та директив, які розвивали й "удосконалювали" інститут прописки. Цим самим все більше обмежуючи право громадян на свободу пересування, вільний вибір місця роботи і місця проживання.
״У документах не йшлося про позбавлення селян видачі паспортів, а просто, що село не підлягає паспортизації. І селянин автоматично ставав кріпаком, в повному розумінні цього слова, прикріплений до колгоспу. Без паспорта не можна було виїхати з села, не те що влаштуватися на роботу. Цим користувалися місцеві "князьки". Вигонили колгоспників з роботи, якщо хтось чимось не догодив. Особливо страждали жінки, які були об'єктом домагання бригадирів чи спеціалістів. Не пішла на зустріч в інтимному плану, звільнили. А якщо людина була безробітною впродовж трьох місяців, її називали туніядцем і каралося кримінальною відповідальністю. В нашому селі Макіївка було засуджено до виправних робіт близько 150 осіб. Коли я вже вчителював, до мене багато зверталося людей, щоб допоміг їм отримати паспорт. Бо тоді, щоб отримати паспорт, треба було два дозволи – голови колгоспу і сільської ради. Я писав скарги в ״Известие״. Звідти надходила шаблонна відповідь, нічого ми не можемо зробити, через те, що села не паспортизовані. Мовляв, примусити до цього голову колгоспу і сільської ради ми не вповноважені״ , - розповів Cazeta.ua 67-річний Валентин Хижняк, історик із села Макіївка Смілянського району на Черкащині.
Кожен колгоспник був зобов'язаний обзавестися довідкою із сільради, яка посвідчувала його особу і діяла не більше 30 днів. Видавали її виключно з дозволу голови колгоспу, щоб довічно записаний у його лави селянин не надумав залишити колективне господарство за власним бажанням. З села можна було втекти лише в разі, якщо вступити на навчання або піти в армію. Опісля сільські хлопці масово йшли на заводи, будівництво, в міліцію, залишалися на надстрокову службу, лише б не повертатися в колгосп. Можна було завербуватися на комсомольське будівництво, лісозаготівлі, розробку торфу, будівництво у віддалених північних районах. Паспорт завербованому видавався лише на строк дії договору, максимум на рік. Після чого колишній колгоспник усіма правдами і не правдами намагався продовжити угоду, щоб перейти в штат постійних працівників.
״Я пригадую, коли вже змінилася ситуація із паспортами, був свідком однієї ситуації. Голова колгоспу за щось сварив шофера. Погрожував працівнику, що забере в нього машину. А шофер витягнув з кишені ключі й жбурнув йому межи очі, якщо так, то й забирай. А старші люди сидять та кажуть: ״О, у свій би час цей Євдокій Минович так би ключі не кинув. Навіть якби голова сам сказав покласти ключі на стіл, то Євдокій Минович впав би перед ним на коліна і просив би пробачення״, - пригадав Валентин Михайлович.
Паспорти сільським жителям СРСР вирішили видавати лише в 1974 році. Нове Положення про паспортну систему гарантувало отримання паспорта всіма громадянами, які досягли 16 років. Щоправда, селян заборонялося приймати у містах на роботу. Процес повної паспортизації розпочався у 1976 році, а завершився лише у 1981 році. За цей період сільському населенню було видано 50 мільйонів паспортів.
5 
1
Коментарі