Важливим знаряддям українського хлібороба були ручні кам'яні жорна, які використовувалися для перемелювання борошна.
Виготовлення ручних жорен та жорнових каменів для млинів має глибокі історичні корені, про що свідчать численні археологічні знахідки. Обробка каменю здавна була характерною для традиційної культури українців. У ХІХ – на поч. ХХ ст. осередками каменотесного промислу в Україні були Подільська, Херсонська, Харківська, Бессарабська губернії.
Кам'яні жорна є найдавнішим ручним пристроєм для перемелювання зерна на борошно в домашніх умовах. Матеріалом для виготовлення жорен були такі породи каменю, які можливо обробити в домашніх умовах за допомогою найпростішого набору інструментів. Більшість зафіксованих кам'яних жорен виготовлені із пісковику та вапняку, найбільше поширених на українській території порід. Рідше можемо зустріти зразки жорен із гранітів та декару. Крім звичайних жорен, в господарстві українців зустрічався ручний кам'яний млин.
Традиційні жорна складаються із верхнього каменю (верхняка) та нижнього каменю (спідняка). Важливою запорукою успішної роботи жорен є наявність вибитих насічок (прямих ліній-канавок, глибиною до 0,05 м) на нижній поверхні верхняка, які сходяться до центру (жерла), забезпечуючи вихід борошна. Варто відзначити, що існують варіації встановлення переділки між каменями (портлиці) з метою покращення перемелювання.
Жорна відігравали важливу роль у системі життєзабезпечення та господарському укладі селян впродовж багатьох століть. Багатьох людей врятували жорна від голодної смерті у часи голодоморів ХХ ст., адже лише з їхньою допомогою люди могли таємно в домашніх умовах змолоти сховане від комуністів зерно. Тож не випадково після здобуття української незалежності, коли почали відкриватися пам'ятники і музеї, присвячені жертвам голодоморів, саме жорна стали основою експозиції багатьох із них.
Про значення жорен було добре відомо місцевій радянській владі, саме тому з ініціативи місцевих активістів наприкінці 1932 р. почалась активна кампанія з їх винищення, про що неодноразово згадують очевидці трагедії.
В трагічні часи післявоєнного голоду жорна були найбільш актуальним предметом торгівлі із західноукраїнськими землями. Особливо активно торгували жорнами мешканці селах Лівобережного Подністров'я Вінниччини та Хмельниччини, де був розвинений каменотесний промисел.
Повністю жорна вийшли із вжитку лише наприкінці 1950-х – в 1960-х рр.
2 
1
Коментарі