8 травня 1920 року міністр іноземних справ Великобританії лорд Керзон направив уряду більшовицької Росії ноту, в котрій поставив вимогу припинити наступ Червоної Армії на Польщу і розмежувати території країн по лінії, прийнятій Верховною радою Антанти 8 грудня 1919 року ("лінія Керзона").
Нота повідомляла про неминучість розриву стосунків у разі невиконання претензій до 18 травня. Два дні перед тим аналогічна пропозиція щодо розмежування кордону була зроблена Польщі. Вимога була відхилена обома державами, але 23 травня уряд Росії висловив готовність прийняти майже всі вимоги Керзона, серед яких були також і припинення підривної діяльності в Ірані та Афганістані та звільнення англійських риболовецьких траулерів (заарештованих за твердженням Москви, за ловлю риби в радянських територіальних водах).
Росія відмовилась визнати лінію Керзона (Гродно - Брест-Литовськ - Красилів - на захід від Рави-Руської - на схід від Перемишля - до Карпат) в якості польсько-радянського кордону, проте, після поразки 13 серпня у битві під Варшавою, була змушена підписати Ризький договір 1921 року, за яким кордон з Польщею пройшов значно східніше лінії Керзона. Лише 17 вересня 1939 року, коли СРСР окупував частину Польщі, радянські війська згідно з пактом Ріббентропа-Молотова зайняли західні області України та Білорусії, а вільнюський край відійшов до Литви.
В 1945 році на Кримській конференції за пропозицією СРСР лінія Керзона була визнана як основа східного кордону Польщі з деякими незначними відхиленнями і втратою нею Львова. Остаточно польсько-радянський (а нині - польсько-український і польсько-білоруський) кордон був затверджений договорами 1945 та 1951 років, що привело до втрати низки українських етнічних територій (Перемишлянщина, Лемківщина, Підляшшя, Надсання, Сокальщина і Холмщина) і масового переселення поляків з СРСР та українців з Польщі в Україну і колишні східні німецькі землі, відоме як операція "Вісла".
2 
1
Коментарі