15 березня 1939 року Сейм Карпатської Русі проголосив незалежність Республіки Карпатська Україна, на чолі якої став Августин Волошин. Цього ж дня було ухвалено перший конституційний закон, яким визначено статус країни. Йдеться в "Цей день історії".

Невдовзі після підписання Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 року, за якою Чехословаччина втратила велику частину своєї території (Судетську область) на кордоні з Німеччиною, Словаччина і Підкарпатська Русь заявили про свою автономію. У листопаді цього ж року було змінено назву краю на Підкарпатська Україна.

2 листопада 1938 року арбітраж у Відні, розглянувши територіальні претензії Угорщини до Чехословаччини, зобов'язав уряд у Празі передати мадярам третину території Словаччини (з містом Кошице) і південну частину Карпатської України (з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове). На хвилі слабкості Чехословацького уряду зросли націоналістичні настрої в Словаччині та Закарпатті, і 19 листопада парламентом у Празі Словаччині та Карпатській Україні було надано автономію, а назву країни змінено на Чехо-Словаччину.

13 березня 1939 року у Берліні на зустрічі Адольфа Гітлера та лідера Словацької народної партії Йозефа Тисо останньому було недвозначно дано зрозуміти, що у випадку відмови від негайного проголошення незалежності Словаччини, Німеччина закриє очі на територіальні претензії Угорщини, яка на той час вже заявила про підтримку нацистської Німеччини. 14 березня Тисо порушив питання про проголошення незалежності на засіданні словацького парламенту, який одностайно схвалив цю ідею.

Після проголошення незалежності Словаччина 14 березня і захоплення нацистами Чехії 15 березня, Сойм Карпатської Русі також проголосив незалежність як Республіка Карпатська Україна і прийняв "Перший конституційний закон Карпатської України", у якому були задекларовані назва нової держави, форма політичного устрою (парламентська республіка), державна мова (українська), прапор (синьо-жовтий), герб (тризуб) і гімн ("Ще не вмерла Україна").

Проголошення незалежності Словаччиною і Карпатською Україною дало привід Угорщині вимагати виведення чехословацьких військ із Закарпаття. Натомість, уряд Чехії наказав атакувати угорські гарнізони в районі Мукачевого. Чеська атака була відбита, і у ніч на 16 березня угорські війська перейшли у контрнаступ і до кінця 17 березня зайняли всю територію Карпатської України. У ніч на 17 березня останні чехословацькі війська залишили Хуст і відступили до румунського кордону. Разом з ними перебував і президент Волошин, який емігрував до Румунії, а потім - до Праги. Останній опір захисників Карпатської України було подолано 18 березня.

29 червня 1945 року під тиском СРСР був підписаний радянсько-чехословацький договір, за яким Чехословаччина офіційно визнавала Закарпаття як складову частину СРСР. У 1946 році Карпатська Україна увійшла до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки як Закарпатська область.

У Празі Августин Волошин працював в Українському вільному університеті професором педагогіки, деканом, ректором. У травні 1945 був заарештований радянськими спецслужбами СМЕРШ і вивезений до Москви, де помер 19 липня 1945 року, за офіційною версією — від паралічу серця. 15 березня 2002 року Президент Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустинові Волошину посмертно звання "Герой України" з удостоєнням ордена Держави.

×