На Великдень 30 березня 1282 року на Сицилії спалахнуло повстання проти влади Карла I Анжуйського, який правив островом з 1266 року. Протягом шести тижнів три тисячі французьких чоловіків і жінок були вбиті повстанцями і король Карл втратив контроль над островом.
Політичною причиною повстання була боротьба між династією Гогенштауфенів, які правили Німеччиною, північною Італією та Сицилією, і Папською державою у центральній Італії. Папська область вважалась частиною Священної Римської імперії, однак у 1245 році папа Інокентій IV спробував організувати в Німеччині повстання проти Фрідріха II Гогенштауфена. По смерті останнього папа продовжив протистояння із сином Фрідріха Манфредом, який посів Сицилійський престол по смерті свого зведеного брата Конрада IV як регент його малолітнього сина Конрадіна. Це рішення не було визнано папою римським, який у липні 1254 року відлучив Манфреда від церкви. Згодом анафему було знято і Манфреда було визнано королівським намісником.
Після чуток про смерть Конрадіна у Німеччині знать та представники міст Сицилійського королівства запросили Манфреда стати новим королем. Коронація відбулася 10 серпня 1258 році у Палермо. Втім Олександр IV, спадкоємець померлого Інокентія IV, не визнав його королем.
Після смерті у 1261 році папи Олександра IV його наступники — Урбан IV та Климент IV — продовжили боротьбу з Манфредом, який на той час контролював практично всю центральну Італію. Вони запросили Карла Капетинга, графа Анжуйського з бічної гілки дому Капетингів, і передали йому корону Сицилії. Після низки перемог і загибелі самого Манфреда у 1265 році Карл Анжуйський став королем Сицилії. У 1268 році Конрадін, який на той час досягнув повноліття, виступив проти нього, але зазнав поразки і був страчений - Священна Римська імперія втратила останнього представника імператорського дому Гогенштауфенів.
Карл Анжуйський розглядав Сицилію як плацдарм для завоювання Константинополя і повалення візантійського імператора Михайла VIII Палеолога. Перенісши столицю королівства у Неаполь, він позбавив місцевих вельмож політичного впливу, обклав Сицилію великими податками.
На сицилійський престол заявив зять Манфреда Педро III, король Арагону і Валенсії, а Михайло Палеолог всіляко сприяв протистоянню сицилійських вельмож і Карла.
Повстання 30 березня 1282 року отримало свою назву від вечірньої молитви, яка знаменувала всенощну на Великдень у церкві Святого Духа в Палермо. Через побутового конфлікту сицилійці, що зібрались на свято, напали на групу французів і вбили їх; місто охопив стихійний бунт і всі французи протягом дня були вбиті, включаючи жінок, дітей і духовенство. Ця новина поширилася в інших міста Сицилії - за півтора місяці було вбито півтори тисячі французів і король Карл втратив контроль над островом.
Після того, як папа римський відмовився надати повстанцям статус вільної комуни, сицилійці звернулись до Педро III Арагонського, дружина якого Констанція, дочка Манфреда, правнучка Генріха VI, була єдиним живим спадкоємцем Фрідріха II. Флот Педро III прибув до Сицилії 30 серпня і 2 вересня зайняв Палермо. 4 вересня на підставі одностайного схвалення народу Педро III був коронований на сицилійський престол як Педро I Сицилійський.
2 
1
Коментарі