20-у річницю "Жовтневої революції" відзначили розстрілами

 

Наприкінці 1937-го — на початку 1938 року нищення явних чи ймовірних противників комуністичного режиму було планомірне й системне. Скажімо, на Полтавщині облуправління НКВД сфабрикувало цілу "повстанську армію", поділило її на полки та батальйони. Самої "армії" не існувало, але у цій справі розстріляно 5673 особи.

Так само системно винищували інтелігенцію. Ще 1933 року, після арешту приятеля Михайла Ялового, застрелився письменник Микола Хвильовий. Він писав перед смертю: "Арешт Ялового — це розстріл цілої генерації". Але все збулося: згодом Ялового розстріляли разом із чільними представниками літературно-мистецького покоління 1920-х — Курбасом, Кулішем, Підмогильним, Зеровим, Филиповичем... У перші дні листопада 1937-го знищили майже 300 "українських націоналістів" — письменників, журналістів, академіків, професорів, лікарів, агрономів, фінансистів, учителів. Вважається, що цвіт української інтелігенції загинув саме тоді.

Доля цих людей довго залишалася невідомою Їхні родичі в 1950-х отримували фальшиві довідки про дату й причину смерті. Так, удові Леся Курбаса повідомили, що її чоловік помер 1942 року від серцевого нападу. Ходили чутки, що їх із Соловецьких островів вивезли на баржі в Біле море і там потопили. Їх і справді посадили на баржу — але привезли на материк і розстріляли в урочищі Сандармох перед 20-ю річницею Жовтневої революції. Усього там убито 1111 осіб. Їхні могили знайшли аж 1997 року активісти санкт-петербурзького "Меморіалу".

Усі 1111 розстрільних справ збереглися, як і доноси "осведомителей" про розмови та настрої в'язнів на Соловках. Скажімо, серед в'язнів-українців був історик-марксист Матвій Яворський. Він публічно зарікся просити помилування, доки при владі Сталін. Яворський вважав, що "на волі" вже давно фашистський режим. Під час перепису, на запитання про громадянство, відповів: "Можете писати китайське, яке хочете, тільки не совєтське!". На запитання про партійність: "Мав нещастя належати до компартії..."

Їх посадили на баржу, привезли на материк і розстріляли в урочищі Сандармох

Він там був не один такий. Про іншого донесли, що у таборі лаяв вождів: "Они для виду строят социализм, а на самом деле обыкновенные говноеды!". Отже, багато тих людей не були випадковими жертвами. Якщо навіть вони мовчали, Система нюхом чула, що ці люди її не люблять. І Система їх викорінювала. У соловецьких розстрільних списках не раз поруч стоять прізвища рідних братів (два Дідушки, два Атаманенки). Тоді ж розстріляно родину Крушельницьких — батька, колишнього міністра освіти Української Народної Республіки, двох його синів і доньку.

У списках можна зустріти людей будь-якої національності. Багато німців із Поволжя. Є один "троцькіст" із північного народу комі. Серед жертв Соловків — двоє грузинських і один черкеський князь, класик удмуртської літератури Кузебай Герд, група татар- інтелігентів, кілька православних єпископів, десятки католицьких ксьондзів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Більшовицький заколот у Києві придушили за допомогою юнкерів

Та найбільше там українців, росіян, євреїв. Дві останні категорії найчастіше гинули як "троцькісти". Але росіяни та євреї часто отримували кулю в потилицю й за "український націоналізм". Утім, звинувачення могли бути й простішими, як-от:

"МОГЛИН Захар Борисович, 1897 г.р., ур. г. Гомеля, служащий, с высшим образованием, был женат на дочери Троцкого — РАССТРЕЛЯТЬ".

"РОГАЧЕВА Екатерина Васильевна 1899 г.р., гр. СССР, русская, образование низшее. До ареста работала пред. профкома Банно-Прачечного треста в г. Ленинграде. Родная сестра НИКОЛАЕВА, который совершил зверское убийство С.М.Кирова — РАССТРЕЛЯТЬ".

"ИВАНОВ Николай Александрович 1898 г.р., образ. высшее, преподаватель экономич. географии, зиновьевец, педераст, русский — РАССТРЕЛЯТЬ".

"ДВОРЖЕЦ Яков Соломонович 1895 г.р., образ. среднее, педагог, еврей, бывш. колчаковский контрразведчик — РАССТРЕЛЯТЬ".

"ИСАЕВ Тихон Иванович 1879 г.р., русский, засольщик овощей, б. белый офицер-прапорщик — РАССТРЕЛЯТЬ".

"Иван ВАСИЛЬЕВ, 1886 г.р., житель Бердянска, собственник автомобиля — РАССТРЕЛЯТЬ".

"БОЛТУШКИН Василий Иванович, 1888 г.р., русский, образование низшее, до ареста швейцар Большого театра в Москве — РАССТРЕЛЯТЬ".

"ХАЧМАЖУКЯН Ашот Авкимович,1897 г.р., ур. г. Тифлиса, образование армянское сельское, портной — РАССТРЕЛЯТЬ".

"АЗАРОВ Николай Яковлевич, бывш. урядник бывш. кулак — РАССТРЕЛЯТЬ".

Чорний гумор Системи: поруч у списку — бандит Лермонтов і начальник станції Мартинов, загинули разом. Розстріляно одного Пушкіна й одного Толстого (українець із Ніжина).

Тут що не доля — то сюжет для роману. "ОХУ Ольга Антоновна, она же ЛУКК Камилла Антоновна 1904 г.р., эстонка, гр. СССР, образование среднее, педагог по рукоделию детдома в г. Кингисеппе. В 1923 г. осуждена за шпионаж в пользу Эстонии на 10 лет. В годовщину Октябрьской революции освобождена по амнистии (1927 г.). В 1928 г. выслана в Эстонию. В 1929 г. осуждена в Эстонии за шпионаж в пользу СССР к 6 г. тюрьмы. После отбытия наказания в 1934 г. перешла нелегально на территорию СССР. Осуждена в 1935 г. за нелегальный переход границы и шпионскую деятельность — РАССТРЕЛЯТЬ".

До речі, саме жінка була найстаршою серед розстріляних соловецьких в'язнів — Ольга Крамарьова, родом із Тверської губернії, освіта вища, із дворян, 1870 року народження.

І ще: серед соловецьких смертельних історій є один сюжет — суто "чоловічий", але прямо пов'язаний із жінкою та із роком народження.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На одеських виборах 1917 року стояли черги в декілька кварталів

Це історія такого собі Йосифа Боберського, 1902 року народження. Він був із Буковини. Як записано у справі, "отец немец из украинцев, мать немка из румунок". Під час Першої світової війни 13-річний Йосиф опинився в дитячому притулку в Бердянську. Там закохався в старшу за себе Марію. Коли врангелівці тікали з півдня України, Боберський служив юнгою на кораблі, що відходив до італійського Трієста. Звідти Йосиф утік до Туреччини, й морем, нелегально перебрався до Бердянська, дістав паспорт і одружився з Марією. 1935 року він був студентом четвертого курсу Донецької промакадемії. Під час партійної чистки комісія звернула увагу на те, що Боберський на 8 літ молодший, ніж за паспортом. Він пояснив: додав собі років, аби Марія не переживала, що старша за нього. Йому не повірили, дали — за контрреволюційну діяльність! — 5 років, а потім розстріляли на Соловках. Марія ще 1970-го добилася для нього посмертної реабілітації. Вона жила в Донецьку на вул. Пограничній. Нині тієї вулиці нема — там новий масив. Сліди цього дивного роману назавжди втрачені.

Кулю в потилицю отримали 1111 соловецьких в'язнів

У жовтні 1937 року, на виконання наказу N00445 Наркома внутрішніх справ Єжова, особлива трійка Ленінградської області (начальник УНКВД Заковський, його заступник Гарін, прокурор Ленінграда Позерн) винесли розстрільні вироки для 1825 в'язнів Соловецького табору. Із них майже 200 розстріляно на Соловках, ще понад 500 у Ленінграді. Решта 1111 душ розстріляні 27 жовтня — 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії — 16-й кілометр дороги Медвеж'єгорськ–Повенець. Усіх убито пострілом із револьвера в потилицю. Робив це власноручно капітан НКВД Матвєєв. Коли новий нарком НКВД Берія 1938 року чистив єжовські кадри, Матвєєва посадили "за перевищення влади". Але ні він, ні інші причетні до Соловецького розстрілу, самі не були розстріляні.

1997 року в Києві вийшов тритомник "Остання адреса" із факсиміле всіх документів Соловецької трагедії — розстрільні протоколи, слідчі справи тощо. Видання підготували Служба безпеки України й Інститут археографії НАН України.

×