
"Батько привіз мені жовту ситцеву сорочку, я її надів — це була перша переміна сорочки за два місяці мого самостійного життя", — згадував Микита Шаповал в автобіографії свій перший у житті тріумф. Він, 12-річний бідняцький син із теперішньої північної Донеччини, 1894-го закінчив народну школу як перший учень. Отримав похвального листа та дві книжки в нагороду. Майже за чверть століття він стане міністром в уряді Української Народної Республіки.
Шаповали землі не мали. Батько заробляв як мірошник, тесля. Коли в родині стало дев'ятеро дітей, перебралися ближче до шахти. Крім батьків, там працювали старші сини. Зокрема й Микита. Та він уже розкуштував смак навчання. Коли під час вступних іспитів до Ново-Глухівської державної лісової школи жив у знайомого в сінях, усі "зчудовано дивилися на мирошниченка, що мріє поступити туди, де панські діти вчаться". Але випробування витримав — його взяли навчатися на казенний кошт. В інтернаті при школі Микита уперше в житті спав у ліжку, ще й засланому білим простирадлом. У Прилуцькому лісництві, куди по закінченні Микиту Шаповала призначили лісовим кондуктором, його прийняли майже як пана — називали "Нікіта Єфімовіч" і "ваше благородіє". Здобуваючи освіту, він прагнув вивищитися, але тепер соромився: "Я? Ваше благородіє? А батько у великих онучах у шахті, чорний робить".
Багато їздить по довколишніх лісах, робить плани на вирубку, бере й приватні замовлення на землемірні роботи. Від одного сільського учителя тоді він уперше почув про українофілів, які мріють "одділити Малоросію від Росії". Вирішив, що тоді й він теж — українофіл. За цей час зажив і слави вправного землеміра. Нове призначення — до Слов'янська на Харківщині. Там та сама вже звична лісова праця: розбиває ділянки, робить "перечот" і оцінку. Водночас швидко "вичисляє" схеми, за якими збагачується його начальник-поляк. Коли той пішов у відпустку, Шаповал запроваджує в лісі свої порядки: виганяє підрядчиків-спекулянтів і дає селянам можливість купувати дрова напряму, значно дешевше. Ця перша боротьба "з поляком-гнобителем українського народу" захопила Микиту — він тоді перейнявся від товариша соціалістичними ідеями і вступив до Революційної української партії. Але — коштувала місця: начальник очорнив Шаповала перед керівництвом, і молодий працівник мусив перебиратися до іншого лісництва. Та врешті-решт професіоналізм і наполегливість беруть гору над важким характером — Микиту Шаповала призначають керувати лісовим комплексом у слободі Балаклія.
Його стрімку кар'єру перервав призов до війська 1903-го. Там потрапляє до в'язниці — за зберігання й розповсюдження нелегальної літератури. Після звільнення мусить жити із клеймом мало не злодія — удома не розуміють, за що його посадили, для односельців і родичів це сором. Микита їде до Харкова. Навчається на історично-філологічному факультеті університету як вільний слухач. Але жандармерія не дає йому спокою, робить "труси" в його помешканні.
1908-го Шаповал опиняється в Києві — "без пашпорта, без грошей, без знайомих". У такому стані його підбирає там Євген Чикаленко — видавець першої української щоденної газети "Рада". Утримує видання своїм коштом, платити багато працівникам не може. Тож набирає штат переважно з тих, хто відсиділи "за політику" й не можуть знайти іншої роботи. Микита Шаповал іде в "Раду" коректором. Але навіть у такому, начебто близькому за духом, товаристві він не може ужитися. "Товариші по праці часто скаржилися, що не можуть з ним працювати через його нервову вдачу", — записав у щоденнику Євген Чикаленко. Тож, не кажучи нічого Шаповалові, він пішов до свого приятеля, Володимира Лозинського, головного лісничого в маєтках Терещенка, і впросив того взяти Микиту на роботу. Мовляв, хлопець дуже знервувався, в лісовій тиші та на повітрі оклигає, заспокоїться і буде корисний. Так і сталося. Лозинський потім казав Чикаленку, що задоволений новим лісничим — "діловитим, ініціативним та енергійним".
Понад шість років пропрацював Микита Шаповал у лісництві біля станції Хутір Михайлівський на Чернігівщині. Організував там бурхливу господарську роботу: керував облаштуванням лісопильного заводу, паркетної фабрики, парової сушильні. Налагодив виробництво сірників, паперу і навіть "древесної вовни" — віскози. Розробив новий спосіб вирощування дубів. До нього їздили навчатися, він уже сам готував фахівців і писав підручники з лісництва. Вважав, що для України дерево значить "не дуже менше за хліб".
"Лісові посади" Шаповал покинув у лютому 1917-го: у Петрограді революція, він поринув у боротьбу "як агітатор і організатор мас", за його ж словами. Увійшов до Центральної Ради. Був членом Української партії соціалістів-революціонерів. У листопаді 1917-го погодився стати секретарем пошти й телеграфу — міністром в уряді, та за два місяці виходить із Генерального секретаріату. Мотивує: "Передбачаю поразку української революції". Згодом стає міністром земельних справ в уряді Директорії, хоча вважає, що її керівників Симона Петлюру й Володимира Винниченка спонукає до влади тільки честолюбство. Євген Чикаленко так відгукується в щоденнику про міністра Шаповала в цей час: "Людина талановита, страсна, гаряча до ненормальності, з великим нахилом до манії величія і прямолінійна до безглуздості". В уряді Директорії він теж надовго не затримався — вийшов, щоб не бути звинуваченим у "кар'єризмі".
Переконаний соціаліст, Микита Шаповал уважав мало не ворогами українців, які не поділяють його політичних поглядів. Та наступ більшовицької Росії на Україну його протверезив. Визнав згодом: "Звірства більшовиків зломили мене морально".
1882, 6 червня — Микита Шаповал народився в селі Сріблянка, зараз Артемівський р-н Донеччини. У 1892-1895 роках працює виборником породи, сортувальником вугілля на шахтах на теперішній Луганщині.
1905 — заручається з Ольгою Терлецькою, яка вчителює у Прилуках. Та за рік знайомиться у неї в гостях з її подругою, теж учителькою і теж Ольгою — Павловською, донькою священика. Із нею 1907-го одружується. Разом будуть до кінця його життя.
1909 — стає одним із співзасновників і редакторів літературно-громадського наукового журналу "Українська хата", де під псевдонімом Сріблянський друкує й власні твори. За рік до того видає поетичну збірку "Сни віри", а 1910-го — "Самотність". Остання поетична книжка "Лісові ритми" вийде 1917 року. Після того писатиме лише соціологічні праці — загалом близько 60.
1917 — працює комісаром Київського повіту. "Принести Україні один зукраїнізований повіт" стало моїм ідеалом. Я здійснив свій намір", — пише.
1919 — секретар дипломатичної місії УНР у Будапешті. В еміграції як голова Українського громадського комітету, з 1921-го, бере участь у створенні українських вищих шкіл та Українського високого педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі, Української господарської академії в Подєбрадах.
1932, 25 лютого — помер у містечку Ржавиця біля Праги від хвороби серця. Заповідав дружині по своїй смерті кремувати тіло й зберегти його особистий архів для незалежної України. Ольга Філаретівна виконала останню волю чоловіка. Пережила його на 16 років, дітей не мали.
Коментарі
23Зверств, которые я вижу и видел на протяжении свыше 20 лет в капитализме, в советской Украине я не видел. Человек-труженник в современной стране вообще лишен всяческих прав, его не считают за человека. Все общество капитализма построено на лжи, циническом обмане
а сколько Вам лет7
Лгут все. И в советской Украине тоже лгали и обманывали. Да, было полегче думать о завтрашнем дне при Союзе, но жизнь все равно не сахар была. Мне, например, лутче живется сейчас, чем при Союзе. Про зверства: да были они и при Союзе, только не так нагло, открыто и безнаказано все происходило как сейчас (имею ввиду 80-ые годы прошлого века). Ведь Вы явно сравниваете нынешнюю Украину не с Украиной 10-ых годов 20 века.
без обид
напиши почему тебе лутче живется сейчас, чем при Союзе.
Вот она, истина: "ее руководителей Симона Петлюру и Владимира Винниченко побуждает к власти ТОЛЬКО ЧЕСТОЛЮБИЕ"
Ну так Сталин и подобные тоже не ради других во власть лезли, а для себя старались. Все люди эгоцентричны.
бандеровцы и кулацкие прихвостни зверствовали больше. И именно в ответ на их террор появился красный контртеррор. Так что не надо валить с больной головы на здоровую.
Красный террор - это не ответ на чьито действия, а воплощение идей Ленина где садистами а где и просто очень доверчивыми или боязливыми исполнителями. Да и сводить личные счеты засчет красного террора было очень удобно.
"...Коммунизм при Сталине завоевал аплодисменты и восхищение всех западных наций. Коммунизм при Сталине дал нам примеры патриотизма, равные лучшим в анналах истории. Коммунизм при Сталине вырастил лучших генералов в мире. Гонения на христианство? Это не так. Двери Церкви открыты. Расовые преследования меньшинств нет. Евреи живут, как все. Политические репрессии? Конечно. Но теперь ясно, что те, кто были расстреляны, предали бы Россию её немецким врагам. Лорд Бивербрук, 1942 год
Обычные комплименты хитрого политика, газетчика, капиталиста. Немцев у нас тоже хвалили, когда они в "союзниках" ходили. Патриотизм был и ранее. Недаром же опальных геров прошлых столетий вытянули на свет в 1941-ом. Было с кого пример брать. Двери Церкви открыты, ну да после нападения Германии и неудач Красной Армии Сталин стал мягче относиться к Церкви. И те, кто был расстрелян, вряд ли поголовно перешли бы к немцам, а если бы лутчие в аналах истории генералы не опростоволосились летом 1941, то таких перебежчиков было бы не так уж и много. Ведь многие служат тому у кого сила(власть, деньги и т.п.), а в 1941-42 казалось что сила у немцев. Да и многие, кто перешел к немцам, перешли именно из за политики Сталина (репрессий).
То лорд не знав про "тройки", "смерші" та розстріли без суда та слідства. Хвалити Сталіна може тільки мазохіст або шизик чи паранойік (яким і був Сталін).
Урод ты моральный если так думаешь и неуч! Людей ни в чем не повинных просто забирали ночью и все... даже без доноса, просто так- для статистики пойманных "шпионов". И все думали что это ошибка, что завтра разберутся...А в это время человека пытками заставляли писать на себя и соседей, и увозили за город в грузовиках в лес- есть под каждим городом такой лес. В их личных делах даже официального обвинения не было! И для кого такая страна??? Для кучки садистов и бездельников! Видно ты слушал старших в детстве, но совсем не тех очевидцев, а псевдо-ветеранов из кгб которые до сих пор получают пенсии побольше фронтовиков. Чтож, историю пишут ТЕ КТО убивает а не их жертвы. Я в детстве слушал именно такие истории, и таких как я- большинство.
Само ты урод моральный. И неуч. Наслушался всякой дури в детстве, лапшу тебе навешали на уши - теперь пытаешься этой дури других учить.
Цифры и факты говорят о том, что при Сталине по сравнению с царской Россией:
- в разы уменьшилась детская смертность
- на десятки лет увеличилась средняя продолжительность жизни
- уровень образованности и культуры населения вырос неимоверно
- страна стала второй в мире после США.
а потом пришили либероиды и все это разрушили.
А как это противоречит убийством невиновных? Это как снимать ответственность с убийцы только потому что он хороший работник, например.
Про рост средней продолжительности жизни, падение детской смертности и увеличения уровеня образованости можно сказать не только про СССР, а и про капиталистические страны. Это общемировая тенденция. Про образованость: увеличения уровня образованости в царской России - один из факторов революции. Ну, это моё мнение. Намекаю что и при царе эти показатели росли, хотя первая мировая, революции эти показатели смазали.
Боже, жо какой же степени можно закомпостировать себе мозги, чтобы стать таким придурком.
Зверства большевиков.... А несчасні українці ще сьогодні голосують за комуністів. Ганьба !
голосуй за Юстченко
Ющенко всіх дуже- дуже розчарував бездарними війнами з урядом. Хоч, правда, тоді законодавство було занадто толерантним до гризні цих двох гілок влади. Єдине хороше, що зробили синяки, то це закон про єдину політику Преза і уряду.
За комуністів зараз голосують нащадки тих більшовиків які осіли в Україні
Назвіть хоча б одного комуніста в Україні.Справжнього.Колишнього чи теперішнього.Симоненко?Та йому чудово живеться при дикому капіталізмі ,його старшим і малим діточкам теж непогано.Молодій дружині він не вішає на вуха комідддеологічну локшину.,а своїм прихильникам верзе всякі нісенітниці про комуністичний рай.Прочитайте "Красньій терор".Більше голосувати за комуняк не будете.
У больщивиков была поддержка на Украине. Хотя, конечно, большинство из сочуствующих мечтали об другой Украине, чем та, которую в последствии строили Сталин и подобные.
Українці за них не голосують.
Голосуют, голосуют. Коммунисты ж разные бывают. Бывают и украинские. Не надо по национальному признаку лишний раз границы проводить.