"Ніяких інструкцій не дав ні уряд, ні Центральна Рада. Їх пізніше повинен був привезти Голубович, — згадував учасник мирних переговорів у Бересті в січні 1918 року член Центральної Ради Олександр Севрюк. — Єдине — ми мали тривалу бесіду з главою ради професором Грушевським, говорили про Чорне море, про економічні інтереси України і про українські землі, про Холмщину, Підлісся, Буковину, Закарпатську Україну, ну і, зрозуміло, про Східну Галичину. Інтереси цих українських земель ми повинні були твердо захищати".
1 січня 1918-го до Берестя — сучасний обласний центр у Білорусі — прибула делегація Української Народної Республіки. До неї входили члени Центральної Ради Олександр Севрюк, Микола Любинський та Михайло Полоз. Делегацію очолював генеральний секретар торгівлі і промисловості Всеволод Голубович, який приїхав пізніше.
У місті вже більш як тиждень тривають переговори щодо припинення Першої світової війни між Петроградською радою робітничих та солдатських депутатів і Четверним блоком — Австро-Угорщиною, Німеччиною, Болгарією та Османською імперією.
Делегатів із Києва селять в одноповерховій будівлі на території Берестейської фортеці. Спочатку вони зустрічаються з посланником Німецької імперії Фредеріком Розенбергом. Той питає про становище в УНР й обіцяє забезпечити їм окрему від більшовиків позицію на переговорах. На іншій зустрічі міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф Оттокар Чернін вимагає збереження довоєнних кордонів із Галичиною.
"Останні дні були повністю присвячені переговорам з українцями. Депутати — порівняно молоді люди, але проявляють вміння і хитрість на зустрічах", — писав у телеграмі до голови уряду Німецької імперії Фрідріха Карла фон Гертланга дипломат Ріхард фон Кюльман.
Пленарне засідання розпочинає учасник делегації від Німецької імперії Макс Гофман.
Він позначає на карті території, які німці готові визнати за Україною — на південь від залізниці Брест — Пінськ і від Бреста — по східному березі Бугу. Українці хочуть приєднати до УНР також частину Мінської та Гродненської губерній на північ від Берестя. Але Гофман проти цього, заявляє, що на цих землях немає українців. В обмін на визнання УНР учасники переговорів розраховують на поставки продовольства звідти.
"На сніданках і вечерях у німців та інших всі питання ходять навколо того, що є на Україні. Чи багато може дати Україна", — згадує Микола Любинський.
Після дев'яти днів переговорів делегації їдуть із Берестя до своїх столиць — узгоджувати позиції з урядами. У Києві більшість високопосадовців переймаються війною з більшовицькими військами. Центральна Рада надає делегатам право самостійно ратифікувати договір із союзниками.
"Минали порожні станції. Жодного руху, люди мов вимерли", — згадує дорогу Севрюк. На станції Шепетівка — тепер районний центр на Хмельниччині — потяг оточують червоноармійці. Члени Центральної Ради запрошують їхніх представників у вагон.
— Хто ви, куди й чого їдете? — заходять троє зі зброєю в руках.
— Делегація Центральної Ради їде до Берестя укладати мир, — зізнаються дипломати. Почувши це, більшовики наставляють на них револьвери.
— Вас заарештовано. Поїдете з нами до Проскурова (тепер місто Хмельницький. — ГПУ). Там розберуться, — більшовики намагаються вивести делегатів.
Тоді Олександр Севрюк запрошує їх до свого купе і показує документи. Там написано, що делегація уповноважена вести перемовини з більшовиками. Солдати змінюють рішення і відпускають потяг.
"Я просив українців відверто нарешті висловити свій погляд петроградцям, й успіх був аж надто великий, — пише 2 лютого 1918 року граф Чернін у своєму щоденнику про перепалку делегатів Центральної Ради з більшовиками, які заявили свої претензії на Україну. — Образа й грубість, висловлені українськими представниками петроградцям сьогодні, були просто космічними і довели, що не наша вина, коли не можемо заключити з ними ніякого договору. Троцький був у такому пригніченому стані, що викликав жаль. Як полотно, блідий, із широко розкритими очима, він нервово щось креслив на папері. Великі краплі поту текли з його лиця. Він, мабуть, глибоко відчував приниження від образ, які наносили йому його співгромадяни в присутності ворога".
Свої права українці доводять IV Універсалом, який проголошував незалежність УНР. Всі учасники переговорів, крім більшовиків, визнають документ. Але обіцяють підписати договір лише, якщо Київ буде під владою Центральної Ради. З'ясувати тамтешнє становище неможливо. Не працює телеграф.
Троцький заявляє, що отримав інформацію про перемогу більшовиків у Києві. Почувши це, секретар німецької делегації Ріхард фон Кюльман залишає Берестя. За дві години після цього українським делегатам удається встановити телеграфний зв'язок із Києвом. Дізнаються, що Троцький обманув і там тримається влада Центральної Ради.
Представники більшовиків заперечують це. Пропонують відправити послів від усіх учасників переговорів до Києва. Делегація УНР погоджується. Коли Чернін телефоном питає Троцького, хто від нього поїде, отримує відмову. Після цього всі погодилися підписати мир.
Переписувачі готували текст від полудня до пізньої ночі. На церемонії підписання всі були в парадних уніформах. Лише українці прийшли в звичайному одязі. Берестейський мир підписали 9 лютого о другій годині.
"Всі дуже хвилювалися, — згадує Микола Залізняк. — З огляду на попередні інциденти все якось не хотілось вірити, що справа справді щасливо буде доведена до кінця".
400 учасників переговорів взяли участь у наймасовішому пленарному засіданні в залі офіцерського клубу Берестейської фортеці 9 січня 1918 року. Тоді до процесу приєдналися українці.
250 000 військових Німеччини та Австро-Угорщини були надіслані в лютому 1918 року на територію України для боротьби з більшовиками. За місяць вони повернули українські землі під контроль Центральної Ради.
Україна поклала початок завершенню Першої світової війни
Мир у Бересті підписали представники Української Народної Республіки, Німецької імперії, Австро-Угорщини, Османської імперії та Болгарського царства. УНР виходила з Першої світової війни та визнавалася незалежною державою. Армії Четверного блоку зобов'язувалися звільнити українські території від більшовиків.
Україна взамін мала надіслати в Німеччину та Австро-Угорщину хліб, м'ясо, масло, сало, олію, рибу, консерви, яйця та цукор. Тому договір отримав назву "хлібний мир".
Таємним протоколом об'єднували Східну Галичину та Буковину. На цій території мали створити національну автономію українців — Коронний край.
На початку березня 1918-го мирний договір уклали РРФСР та Четверний союз. Від Росії відокремлювалися Польща, Литва, Естонія, частина Білорусі та Латвії. Більшовики зобов'язувалися визнати право українського народу на самовизначення і законність влади Української Центральної Ради на території України.
3 
1
Коментарі