З удовою Олександра Довженка Юлією Солнцевою літературознавець із Херсона Сергій Сухопаров, 54 роки, познайомився в середині 1980-х, кола вона вже доживала віку в Москві.
— Олександр Довженко якийсь час був пов'язаний із поетом Олексієм Кручоних, — згадує. — А я саме про нього збирав матеріали — досліджував російський авангард. У Центральному державному архіві літератури і мистецтва в Москві був фонд Довженка. Але мені сказали, що його можна дивитися тільки з дозволу дружини покійного режисера. Дали її телефон. Задзвонив. У слухавці почув досить молодий жіночий голос. Юлія Іполитівна Солнцева запитала, хто я і чому телефоную. "Хорошо, — сказала вона. — Я открою для вас архив Довженко. Мы с Александром Петровичем знали Кручёных".
Коли зателефонував їй удруге, щоб подякувати за доступ до матеріалів, попросила приїхати до неї. Жила у трикімнатній квартирі на Кутузовському проспекті — елітному районі для партійної та мистецької еліти. Над аркою побачив велику меморіальну дошку, присвячену Довженкові. Будинок стояв упритул до іншого, в якому раніше жили два генсеки — Брежнєв і Андропов.
Двері мені відкрила маленька сухорлява жіночка. Їй було вже за 80. Солнцева спиралася на інкрустований ціпок. У неї був перелом шийки стегна, тому пересувалася з великими труднощами. Коли треба було вийти з квартири, то потребувала сторонньої допомоги. Щороку їздила на Новодівиче кладовище, де був похований Довженко. Її возили туди й назад, піднімали на поверх. Вона не була покинутою бабусею — до неї приходили режисери, письменники, артисти. Їй робили манікюри, масажі. Вона чудово трималася.
Потім часто бували в Юлії Іполитівни?
— Колись зателефонував їй — повідомив, що їду до Москви. Юлія Іполитівна сказала, що лягає до Центральної кремлівської лікарні. Попросила привезти їй побільше двокопійчаних монет — щоб телефонувати з автомата. По всій Москві знайшов зо два десятки "двушок" — вони були дефіцитом. Була щаслива. Сказала, що через кілька днів виписуватиметься. Попросила подзвонити по якомусь номеру, щоб їй прислали машину і привезли ложку й чашку. "Дача генерала армии Цинёва", — почув я у слухавці, коли зателефонував за тим номером. І мало не впав: це ж був заступник голови КДБ. Передав прохання Солнцевої дружині генерала. "Пусть не переживает, мы её заберём", — сказала привітно Циньова.
Якось я запитав у Юлії Іполитівни, які в неї стосунки з Кремлем. "С Брежневым отношения не сложились, — сказала. — Как-то ездил в Индию, меня приглашали в состав делегации, я отказалась".
1987 року я вибив відрядження до Москви на цілий місяць. Одразу зателефонував їй. Просила бувати в неї щодня. Але я фізично не міг, адже в Москві відстані величезні. Намагався бувати хоча би через день — зазвичай увечері, після того, як посидів в архівах, музеях і бібліотеках. Завжди годувала мене. Солнцева була на "спецдовольстві", отримувала хороші продукти. Але чогось особливого не готувала — нарізала ковбаску, часом був борщ, вареники. Пригощала заморськими фруктами. У неї я вперше скуштував ківі. Одного разу нарізав хліб і ненароком наставив на неї ножа. Вона спохопилася: "Ой, Сергей Михайлович, вы меня зарежете..."
Що Солнцева згадувала про Довженка?
— Називала виключно Олександром Петровичем. Із захопленням розповідала, як закінчувала його фільми, їздила в Каховку знімати "Поему про море".
З українськими митцями в неї стосунки не склалися. Найбільше нарікала на Олександра Корнійчука, його дружину Ванду Василевську і Миколу Бажана. Уважала, що вони вижили Олександра Довженка з України.
Розповідала таку-от історію. На початку війни, 1941-го, Довженко потрапив в оточення. Юлія Іполитівна розуміла, що його треба рятувати. Знайомі порадили звернутися до самого Лаврентія Берії — наркома внутрішніх справ. Той зустрів її чемно. Спитав, яка справа привела до нього. Потім дав команду: у район оточення відправили загін спеціального призначення. Із цього котла Довженка витягнули. Він потім розповідав дружині, як при повній амуніції, зі скаткою через плече, ішов у натовпі відступаючих. А повз проїжджав "опель", в якому їхали Корнійчук, Бажан і ще хтось з українських письменників. Вони його впізнали, але не зупинилися.
Прожили разом чверть віку без дітей
Юлія Солнцева одного дня 1928 року в Одеській кіностудії показувала друзям світлини зі своєї кінопроби на новий фільм.
Раптом чиясь рука ззаду взяла фотографії:
— Дайте я погляну.
Обернулася — перед нею стояв режисер Олександр Довженко.
— Це добре, а це недобре, — говорив рішуче.
Потім недбало повернув фотографії та зник. Через кілька днів вона сиділа у знайомих. І тут з'явився Довженко.
— Знаєте, я приніс апельсини, — весело сказав.
І почав, як фокусник, виймати з кишень пальто, з капелюха, з-під сорочки величезні апельсини. Усі розсміялися, стали пити чай. А Юлії Солнцевій Довженко каже:
— Я прийшов по вас.
Вони прожили разом понад чверть віку. Дітей не мали.
1901, 7 серпня — Юлія Пересвєтова народилася в Москві в інтелігентській родині. 1922-го закінчила Державний інститут музичної драми, працювала в Московському камерному театрі. Узяла псевдонім Солнцева
1924 — перша роль у кіно — інопланетянки у фільмі "Аеліта" — мала шалений успіх у глядачів. Солнцевій присвячували вірші, цілував руку Володимир Маяковський. Отримала запрошення з Голлівуда, але не поїхала
1928 — познайомилася в Одеській кіностудії з режисером Олександром Довженком. "Я зустріла саме такого чоловіка, якого чекала", — казала потім. Жили в Одесі, Харкові, Києві, Москві. 1930-го знялася в його фільмі "Земля". Працювала асистентом і помічником у стрічках "Аероград", "Щорс" та інших
1958 — через два роки по смерті чоловіка в листопаді 1956-го поставила фільм "Поема про море" за його сценарієм. Також екранізувала "Повість полум'яних літ". 1961-го отримала приз за режисуру стрічки на Каннському кінофестивалі. А 1965-го на Міжнародному кінофестивалі в Сан-Себастьяні — спеціальний диплом журі за стрічку "Зачарована Десна" — "За художні та технічні достоїнства фільму". Через два роки зняла на "Мосфільмі" стрічку "Незабутнє" — за воєнними оповіданнями Олександра Довженка. А про творчість чоловіка — стрічку "Золоті ворота" 1969-го. Далі були "Такі високі гори" 1974-го та "Світ у трьох вимірах" 1979-го. Підготувала й надрукувала у видавництві "Искусство" зібрання творів Олександра. Довженка.
1989, 29 жовтня — померла в Москві, похована на Новодівочому кладовищі
Коментарі
11