пʼятниця, 05 серпня 2011 10:00

Юлія Солнцева ходила до Берії рятувати свого чоловіка Олександра Довженка

З удовою Олександра Довженка Юлією Солнцевою літературознавець із Херсона Сергій Сухопаров, 54 роки, познайомився в середині 1980-х, кола вона вже доживала віку в Москві.

— Олександр Довженко якийсь час був пов'язаний із поетом Олексієм Кручоних, — згадує. — А я саме про нього збирав матеріали — досліджував російський авангард. У Центральному державному архіві літератури і мистецтва в Москві був фонд Довженка. Але мені сказали, що його можна дивитися тільки з дозволу дружини покійного режисера. Дали її телефон. Задзвонив. У слухавці почув досить молодий жіночий голос. Юлія Іполитівна Солнцева запитала, хто я і чому телефоную. "Хорошо, — сказала вона. — Я открою для вас архив Довженко. Мы с Александром Петровичем знали Кручёных".

Коли зателефонував їй удруге, щоб подякувати за доступ до матеріалів, попросила приїхати до неї. Жила у трикімнатній квартирі на Кутузовському проспекті — елітному районі для партійної та мистецької еліти. Над аркою побачив велику меморіальну дошку, присвячену Довженкові. Будинок стояв упритул до іншого, в якому раніше жили два генсеки — Брежнєв і Андропов.

Двері мені відкрила маленька сухорлява жіночка. Їй було вже за 80. Солнцева спиралася на інкрустований ціпок. У неї був перелом шийки стегна, тому пересувалася з великими труднощами. Коли треба було вийти з квартири, то потребувала сторонньої допомоги. Щороку їздила на Новодівиче кладовище, де був похований Довженко. Її возили туди й назад, піднімали на поверх. Вона не була покинутою бабусею — до неї приходили режисери, письменники, артисти. Їй робили манікюри, масажі. Вона чудово трималася.

Потім часто бували в Юлії Іполитівни?

— Колись зателефонував їй — повідомив, що їду до Москви. Юлія Іполитівна сказала, що лягає до Центральної кремлівської лікарні. Попросила привезти їй побільше двокопійчаних монет — щоб телефонувати з автомата. По всій Москві знайшов зо два десятки "двушок" — вони були дефіцитом. Була щаслива. Сказала, що через кілька днів виписуватиметься. Попросила подзвонити по якомусь номеру, щоб їй прислали машину і привезли ложку й чашку. "Дача генерала армии Цинёва", — почув я у слухавці, коли зателефонував за тим номером. І мало не впав: це ж був заступник голови КДБ. Передав прохання Солнцевої дружині генерала. "Пусть не переживает, мы её заберём", — сказала привітно Циньова.

Якось я запитав у Юлії Іполитівни, які в неї стосунки з Кремлем. "С Брежневым отношения не сложились, — сказала. — Как-то ездил в Индию, меня приглашали в состав делегации, я отказалась".

1987 року я вибив відрядження до Москви на цілий місяць. Одразу зателефонував їй. Просила бувати в неї щодня. Але я фізично не міг, адже в Москві відстані величезні. Намагався бувати хоча би через день — зазвичай увечері, після того, як посидів в архівах, музеях і бібліотеках. Завжди годувала мене. Солнцева була на "спецдовольстві", отримувала хороші продукти. Але чогось особливого не готувала — нарізала ковбаску, часом був борщ, вареники. Пригощала заморськими фруктами. У неї я вперше скуштував ківі. Одного разу нарізав хліб і ненароком наставив на неї ножа. Вона спохопилася: "Ой, Сергей Михайлович, вы меня зарежете..."

Що Солнцева згадувала про Довженка?

— Називала виключно Олександром Петровичем. Із захопленням розповідала, як закінчувала його фільми, їздила в Каховку знімати "Поему про море".

З українськими митцями в неї стосунки не склалися. Найбільше нарікала на Олександра Корнійчука, його дружину Ванду Василевську і Миколу Бажана. Уважала, що вони вижили Олександра Довженка з України.

Розповідала таку-от історію. На початку війни, 1941-го, Довженко потрапив в оточення. Юлія Іполитівна розуміла, що його треба рятувати. Знайомі порадили звернутися до самого Лаврентія Берії — наркома внутрішніх справ. Той зустрів її чемно. Спитав, яка справа привела до нього. Потім дав команду: у район оточення відправили загін спеціального призначення. Із цього котла Довженка витягнули. Він потім розповідав дружині, як при повній амуніції, зі скаткою через плече, ішов у натовпі відступаючих. А повз проїжджав "опель", в якому їхали Корнійчук, Бажан і ще хтось з українських письменників. Вони його впізнали, але не зупинилися.

Прожили разом чверть віку без дітей

Юлія Солнцева одного дня 1928 року в Одеській кіностудії показувала друзям світлини зі своєї кінопроби на новий фільм.

Раптом чиясь рука ззаду взяла фотографії:

— Дайте я погляну.

Обернулася — перед нею стояв режисер Олександр Довженко.

— Це добре, а це недобре, — говорив рішуче.

Потім недбало повернув фотографії та зник. Через кілька днів вона сиділа у знайомих. І тут з'явився Довженко.

— Знаєте, я приніс апельсини, — весело сказав.

І почав, як фокусник, виймати з кишень пальто, з капелюха, з-під сорочки величезні апельсини. Усі розсміялися, стали пити чай. А Юлії Солнцевій Довженко каже:

— Я прийшов по вас.

Вони прожили разом понад чверть віку. Дітей не мали.

 

 

1901, 7 серпня — Юлія Пересвєтова народилася в Москві в інтелігентській родині. 1922-го закінчила Державний інститут музичної драми, працювала в Московському камерному театрі. Узяла псевдонім Солнцева

1924 — перша роль у кіно — інопланетянки у фільмі "Аеліта" — мала шалений успіх у глядачів. Солнцевій присвячували вірші, цілував руку Володимир Маяковський. Отримала запрошення з Голлівуда, але не поїхала

1928 — познайомилася в Одеській кіностудії з режисером Олександром Довженком. "Я зустріла саме такого чоловіка, якого чекала", — казала потім. Жили в Одесі, Харкові, Києві, Москві. 1930-го знялася в його фільмі "Земля". Працювала асистентом і помічником у стрічках "Аероград", "Щорс" та інших

1958 — через два роки по смерті чоловіка в листопаді 1956-го поставила фільм "Поема про море" за його сценарієм. Також екранізувала "Повість полум'яних літ". 1961-го отримала приз за режисуру стрічки на Каннському кінофестивалі. А 1965-го на Міжнародному кінофестивалі в Сан-Себастьяні — спеціальний диплом журі за стрічку "Зачарована Десна" — "За художні та технічні достоїнства фільму". Через два роки зняла на "Мосфільмі" стрічку "Незабутнє" — за воєнними оповіданнями Олександра Довженка. А про творчість чоловіка — стрічку "Золоті ворота" 1969-го. Далі були "Такі високі гори" 1974-го та "Світ у трьох вимірах" 1979-го. Підготувала й надрукувала у видавництві "Искусство" зібрання творів Олександра. Довженка.

1989, 29 жовтня — померла в Москві, похована на Новодівочому кладовищі

 

Зараз ви читаєте новину «Юлія Солнцева ходила до Берії рятувати свого чоловіка Олександра Довженка ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

11

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути